В гербі на вилоподібний перевернутий хрест «навісили ще одну фігуру негеральдичного характеру – контур фортеці, в середині якого ще одна недоречність – «вензель Святої Єлизавети». Але вибачте, кожна більш менш освічена людина повинна знати, що святі ніколи ніяких вензелів не мали… Вензелі прерогатива коронованих осіб та аристократів, а якщо в полі герба трапляються літери, то це лише літери, які так і називають. Одне з полів герба, щоб мабуть не виглядав термін комуністичним замість червоного назвали малиновим, і пофарбували таким же чином. Червоний же колір, що належить до п’яти геральдичних кольорів символізує мужність, і не має ніякої «крамоли». Малиновим кольором хотіли ніби підкреслити, що місто будували на козацьких землях, але тут же «схрестили їжака з вужем» розмістивши контур російської фортеці збудованої на загарбаних у Запорожської Січі землях. Цим недоречності в горботворенні не закінчуються, бо в описі геральдичні терміни замінили мало не вуличними. Замість терміну «відділити» вжито слово «відсікти», а геральдичні терміни «база» або «пониззя» замінили «сектором» (добре хоч не зоною).

Цікаве питання і щитотримачами герба. За їх допомогою ще раз «плюнули в класичну геральдику. В їх якості використали двох лелек з неприродними (якимись вивернутими) ногами. Лелеки за нашими повір’ями приносять дітей, а тут їм в лапи дали тримати щит у великому гербі міста. Лелеки без каменя в лапі у класичній геральдиці є символом боягузтва… Чого боїться Кіровоград? Загадка для всіх, в тому числі і творця герба. І ще один приклад простого малювання з відсутністю базових геральдичних знань. Подібні розшифровки невміло використаних символів мають не лише герб Кіровограда. Все це є свідченням того, як далеко на обрії, або навіть за ним для багатьох малювальників знаходяться канони класичної геральдики, і як близько вони дотягуються до грошей за свої сумнівні витвори-картинки.

Девіз герба теж не поєднується з намальованим. Зобразивши в гербі контур колоніальної фортеці примудрилися мудро написати на девізній стрічці «З миром і добром». А ще містом з часів творення герба ходить чутка, що герба не один, а два автора. Крім офіційного малювальника другим був тодішній міський голова, що давав команду про те що , як і де малювати. Тому і з правилами геральдики мир не проглядається.

В книзі «Українська міська геральдика» можливо саме за подібні герби пише її автор пан Андрій Гречило: «… затвердження низькопробних гербів підриває, перш за все, авторитет самого населеного пункту і виставляє його мешканців на посміховисько.» Окрема розмова ще й про антиукраїнську сутність та негативну енергетику, яку може містити невдалий герб. Над гербом же міста, що замінив радянський «страждали» більше п’яти років, і достраждалися…