УКРАЇНСЬКА ГЕРАЛЬДИЧНА КОЛЕГІЯ
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [116]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 106
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Мої статті

Зачаровані лабіринти української геральдики

Зачаровані лабіринти української геральдики

 Геральдика починається з закону. Юридичне право, що дозволяє мати свій герб, в усі часи передувало початку використання армігером (власником герба) свого, не такого, як в інших осіб, геральдичного знака. Сучасне українське законодавство має кілька юридичних положень, що безпосередньо стосуються питань геральдики: це стаття 20 Конституції України 1996 року, яка визначає державну символіку, і стаття 22 Закону України 1997 року "Про місцеве самоврядування в Україні", що передбачає право територіальних громад сіл, міст, районів та областей мати свою символіку.

І в Конституції, і у вищезгаданому законі зазначено, що опис символіки і порядок її використання визначаються спеціальним законом. Тобто передбачалося, що буде прийнято закон, який вводить правила геральдики в правове поле. Проте такого закону наразі не існує. Я думаю, що немає навіть його проекту. Тоді як герботворчість в Україні йде, можна сказати, повним ходом і залежить не від правил геральдики, вироблених у Європі й світі протягом багатьох століть, а від рівня компетентності й особистого смаку того або того чиновника.

Слід зазначити, що в нині чинному українському законодавстві закладено кілька юридичних протиріч. Так, положення статті 20 Конституції про те, що "Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий герб України)", суперечить статті 5 тієї ж таки Конституції, де йдеться: "Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Не може республіка мати монархічну символіку, як не може народ ототожнюватися з князем. Юридично це несумісні поняття.

Територіальним громадам з 1997 року законодавчо дозволено мати власну символіку, що відображає історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. Але пункт 9 статті 15 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що "сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням". Повторюється система радянської геральдичної емблематики, коли герби міст мали тільки функцію зовнішньої прикраси, але аж ніяк не символізували право громад на самоврядування в умовах єдиної загальнодержавної власності. Крім того, тут порушений принцип поділу об'єктів інтелектуальної власності на державну і комунальну.

Відсутність єдиного загальнодержавного зводу правил, що регулюють створення і використання геральдичних знаків та символіки, поставила Україну в двозначну ситуацію. З одного боку, потреба армії, міліції, інших силових відомств у створенні відомчої символіки змушує чиновників думати про розробку відповідних знакових систем; з другого боку - відсутність спеціальної законодавчої бази призводить до волюнтаризму і неграмотних рішень.

Найбільш наочним прикладом наслідків цієї ситуації став проект великого Державного Герба України, створений 1996 року авторським колективом Інституту історії НАН України у складі доктора історичних наук Марії Дмитрієнко, кандидата історичних наук Юрія Савчука, художників Олександра Івахненка і Віталія Мітченка. Критика, яка супроводжувала цей проект, що переміг на урядовому конкурсі в 1997 році, протягом усіх спроб затвердити його законодавчо, висвітлила, на мій погляд, усю слабкість сучасної української історичної науки в питаннях геральдики. Але дивним це може здатися тільки на перший погляд. Якщо ж узяти до уваги, що геральдика на історичних факультетах наших університетів та інститутів вивчається всього кілька годин, і то як додаткова дисципліна, то звідки в Україні візьмуться грамотні герольди і герольдмейстери?

Слово "герб" походить з німецької мови, у якій воно (die Erbe) означає "спадщину". У XIV-XVI століттях на землях сучасної України було багато німецьких переселенців. "Сторонні люди" скористалися поширеним тоді в Європі німецьким правом, що дозволяло їм провадити своє ремесло і торгувати на землях інших країн. Це право надавали німецьким переселенцям литовські князі, а згодом і польські королі в довгострокове користування - у спадок, воно підтверджувалося дарчими грамотами та печатками міських громад, частина яких збереглася в архівах до наших часів.

Геральдика як наука, маючи в основі правове начало, своєю теоретичною базою вважає філософську дисципліну - семіотику, яка розглядає тлумачення різних символів і традицій, що супроводжують їх використання. У сусідній з Україною Словаччині геральдика вивчається на філософському факультеті Братиславського університету. Нинішня ж система української історичної освіти методологічно побудована на засадах етнографії і політології, тому розібратися в юридичних хитросплетіннях геральдики різних середньовічних монархій звичайному історикові дуже складно. Спеціальні ж знання з геральдики можна здобути в результаті кропіткої і напруженої дослідницької роботи.

Що повинен робити в таких умовах справжній знавець геральдики? Звісно, розробляти проект зводу законів про геральдичну символіку, де мають бути описані правила створення і використання гербів, прапорів, печаток та інших видів символіки. Нагадаю, що спроба Кабінету міністрів України зробити перший такий законодавчий крок уже була. 13 серпня 1996 року видано розпорядження 504-р про необхідність розробки проекту Закону України "Про державні символи України", відповідальність за яке покладалася на Міністерство юстиції. Проте наступне проведення конкурсу, оголошене Кабінетом міністрів України в постанові 1328 від 2 листопада 1996 року "Про проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного Герба України і кращий текст Державного Гімну України", перекреслило всю працю державних чиновників.

Можна позитивно або негативно ставитися до роботи члена Комісії з державних нагород і геральдики при Президенті України Олексія Руденка, але без закону про геральдику вся робота цієї комісії не має сенсу. А критикувати Олексія Руденка є за що. Наприклад, за помилки, допущені ним в описі геральдичного знака - емблеми Міністерства внутрішніх справ України (Указ Президента України 1346 від 19 грудня 2000 року). "Геральдичний знак - емблема Міністерства внутрішніх справ України (далі емблема МВС України) являє собою восьмикутну зірку з білого металу у вигляді 48 розбіжних променів. У центрі зірки вміщено зображення малого Державного Герба України. Відтворення зображення емблеми МВС України допускається в пропорціях, що відповідають меті їх застосування. Емблема МВС України може бути виконана в однокольоровому варіанті".

Навіть геральдист-початківець скаже, що в геральдиці використовуються тільки два метали - золото і срібло, а зірок із білого металу там немає. Більше того, зірки мають тільки промені, та аж ніяк не кінці (кути). А грамотніший геральдист додасть, що 48-променева зірка - емблема МВС України - дуже вже скидається на зірку св. Андрія Первозванного, головний орден Росії, заснований Петром І у 1698 році, і радянську військову нагородну символіку.

Останні дві фрази про пропорційне відтворення зображення емблеми і можливого одноколірного варіанта до опису самої емблеми аж ніяк не стосуються. Це загальні правила геральдики і норми законодавства. А за європейськими стандартами, до словесного опису знака, що підлягає обов'язковій реєстрації, має додаватися еталон зображення в кожній техніці його виконання.

Саме тут чекала на Олексія Руденка друга пастка, зроблена ним самим при виборі лапчастого хреста як основної фігури для емблем решти силових структур України. Як відрізнити чорно-біле зображення емблеми збройних сил від символіки СБУ або Держдепартаменту з питань виконання покарань, - адже ці формування належать до різних відомств і перебувають на різних рівнях у структурі уряду? Чорно-біле поліграфічне зображення буде ідентичним в усіх. Крім того, лапчастий хрест для багатьох людей асоціюватиметься з нагородним німецьким залізним хрестом і прусським кульмським хрестом, заснованим прусським королем Фрідріхом III 1813 року під час війни з Наполеоном. Адже у світовій практиці найпоширеніша форма нагород - хрест.

Знання історії також дуже багато важить для фахівця з геральдики. Ось уже кілька років завідувач сектору геральдики Управління державних нагород і геральдики при адміністрації Президента України кандидат історичних наук Юрій Савчук намагається замінити теперішній герб Києва з архистратигом Михаїлом на зображення куші (лука-самострілу), виходячи з того, що ця фігура в київській символіці має майже на три століття давнішу історію.

Проте при цьому чомусь не згадується цитата з "Історії міста Києва" Максима Берлінського, написаної 1799 року: "В 1503 году для ободрения и приласкания киево-подольских жителей, недавно пред сим населившихся в городе, великий князь литовский первую жаловал грамоту киевоподольскому мещанству, увольняющую их в тогдашних обстоятельствах от некоторых тяжестей военных и прочая. Сие обстоятельство было поводом к учреждению в последующее время настоящего магистрата, который в течение времени надаваемыми грамотами приобретал разные права, владения и вольности".

Саме в цій грамоті, наданій, як бачимо, зайшлим у Київ людям, і був перший опис куші як символу Подільського магістрату, але аж ніяк не всього міста, що лежало тоді на межі Польщі і Росії, які перебували перед тим у стані війни:

"Герб вообще Киева представляет образ архистратига Михаила в голубом поле, в серебряной одежде, с непокровенною головою, со щитом и мечом в руках или попирающего копием змия; однако собственно киевоподольского магистрата герб изображается в щите натянутый самострел, называемый Куша".

Створення спеціальної державної структури, яка б займалася виключно експертизою і реєстрацією геральдичної символіки, назріло давно. Її слід мати й Українському інституту промислової власності (Укрпатент), що входить до складу Держдепартаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Саме туди надходять від підприємців заявки на реєстрацію товарних знаків, зображення яких інколи нічим не відрізняються від гербів. Художнику нескладно на замовлення намалювати щось на кшталт герба, але при цьому чомусь нікого не цікавлять особливості геральдичних правил і традицій.

Ось тому все так заплутано в Україні з геральдикою.

 

Олексій ФІЛІППОВ

Категорія: Мої статті | Додав: graf (14.12.2009)
Переглядів: 1266 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024 Безкоштовний хостинг uCoz