З історії геральдики України

Старовиннi герби українських мiст красномовно нагадують про їхнє багате минуле, традицiї, котрi пережили вiки. Герби вiдносять до такого типу iсторичних пам'яток, у яких в символiчнiй формi, з використанням спецiальної знакової системи або стилiзованих елементiв, розкриваються реальнi подiї та явища, що доносять до нас вiдомостi з минулого України.

Герб - це умовне зображення, що є символом i вiдмiнним знаком держави, своєрiдним художньо-графiчним паспортом землi, мiста, роду чи окремої особи. Старовиннi герби українських мiст красномовно нагадують про їхнє багате минуле, традицiї, котрi пережили вiки. Герби вiдносять до такого типу iсторичних пам'яток, у яких в символiчнiй формi, з використанням спецiальної знакової системи або стилiзованих елементiв розкриваються реальнi подiї та явища, що доносять до нас вiдомостi з минулого України.

Походження гербiв губиться в плинi часу. Їх прототипами були зображення рiзноманiтних тотемiв i тамг, що в сиву давнину вiдiгравали роль родових символiв i знакiв. На теренах України гербоподiбнi символи зустрiчаються уже в останнi столiття до нашої ери. Пiзнiше на основi родових знакiв сформувалися геральдичнi символи Київської держави. Найдавнiшою вiдомою князiвською емблемою, з тих що використовувалися в Київськiй Русi, є зображення у виглядi лiтер "Ш" на печатцi Святослава Iгоревича (927?-972/973).

Печатка Святослава Ігоревича (957-972)

Бiльшiсть дослiдникiв української символiки вважає за обов'язок вiдзначити, що термiн "тризуб" увiв до вжитку ще у XVIIIст. росiйський iсторик Карамзiн. Деякi дослiдники вважають цей знак символом Трiйцi - триєдиностi свiту, що згодом, пiсля прийняття християнства, почав набувати християнського трактування.

Існують iншi пояснення тризуба, тому марно перераховувати десятки i сотнi гiпотез, кожна з яких має свої сильнi та слабкi сторони. Археологiчнi знахiдки свiдчать, що зображення тризуба у рiзних видах зустрiчаються на дуже багатьох предметах часiв Київської Русi. В усiх випадках маємо справу iз знаком одного типу, який використовувався на монетах, будiвельнiй цеглi, зброї, металевих та ювелiрних виробах, в мiнiатюрах рукописних книг. Тризуб, котрий поширений на величезнiй територiї - вiд стiн Херсонеса (Севастополь) на пiвднi до Чернiгова на пiвночi - є нiмим свiдком, який немовби розповiдає про те, що український народ споконвiку живе на цій територiї, що кордони його земель зовнi виразнi i певнi, а знак тризуба немов би стоїть на їх сторожi.

Цеглина з руїн Десятинної церкви, з гербовим знаком як на монетах Володимира. Хст.

 Тризуб Володимира Великого (980-1015)

Тризуб зберігся на золотих і срібних монетах Володимира, став спадкоємним геральдичним знаком для його нащадків - Святополка І Окаянного (1015-1019), Ярослава Мудрого (1019-1054).

Тризуб Ярослава Мудрого (1019-1054)

Прапори давніх слов'ян

На князівських стягах давніх слов'ян зображували поганських богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства - Ісуса Христа, різних святих. Найдавніші прапорні полотнища були трикутно-клинові. На зламі XIII і XIV століть з'являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільномі кінці. Найвживанішим кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше - жовтий. Починають існувати також колірні сполучення. Прапорними зображеннями були здебільшого небесні світила, хрести, родові княжі знаки тризуби-двозуби тощо. Як наконечники держаків використовували хрести, списові встря, волосяні "чілки". Прапор Руської землі (тобто Київщини) був переважно червоним із золотим тризубом-двозубом, а корогва Галицько-Волинського князівства - відповідно до кольорів свого герба - блакитна (синя) із золотим левом.

Сучасне українське синьо-жовте колірне сполучення - одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства - золотого лева на синьому тлі, який з'явився в другій половині XIII століття.

Найраніше з відомих зображень лева зустрічається на печатці з грамоти 1316 року князів Андрія і Лева ІІ, проте вважають, що ця печатка належала ще князеві Леву Даниловичу (1269-1301).

Лев як герб Русі виступає в XIV столітті й на інших княжих печатках, а після розпаду князівства - на печатках польських королів та литовських князів, які захопили українські землі; на монетах, карбованих у 1350-1410 роках у Львові з написом "Монета Русі", на архітектурних деталях, тощо.

Золотий лев Руського воєводства

Золотий лев, що спинається на скелю, став гербом Руського воєводства, утвореного 1434 року у складі Польщі (об'єднувало Львівську, Галицьку, Перемиську, Сяноцьку, а з XVI століття, і Холмську землі). Відомі спроби загарбників "полонізувати" цей герб, змінивши колір поля на червоний, однак "Руський лев" зберіг свої барви й був самобутнім знаком західноукраїнських земель аж до кінця XVIII століття.

Двоглавий орел Перемиської землі

1410 року ополчення Перемиської землі брало участь у звитяжній Грюнвальдській битві під синьою коругвою із зображенням жовтого двоглавого орла під короною.

Розпад Київської Русi на окремi удiльнi князiвства, що був узаконений Любецьким з'їздом князiв 1097р., поклав початок формуванню iсторичних українських земель. У відомих стародавніх літописах вперше згадується найменування Україна.

(Про походження назв Україна і Русь читати тут).

Найбiльше державне утворення перiоду полiтичної роздробленостi - Галицько-Волинське князiвство - охопило територiю вiд Карпатських гiр на пiвденному заходi до рiчки Случ на пiвнiчному сходi, вiд Дунаю на пiвднi до Прип`ятi на пiвночi. Тут почалося формування пiзнiших земель: Галичини, Волинi, Буковини i Подiлля. Територiя Лiвобережжя увiйшла до складу двох князiвств - Переяславського i Чернiгово-Сiверського. Середнє Поднiпров`я належало до Київського князiвства. Невiдомо, чи iснували в той час власнi символи найдавнiших мiст України, таких як Київ, Чернiгiв або Любеч. Цей етап в iсторiї вiтчизняної геральдики прийнято називати догеральдичним перiодом.

Наступний етап становлення i розвитку українських геральдичних символiв вiдносять до так званого ранньогеральдичного перiоду, який пов'язаний з перебуванням України у складi Великого князiвства Литовського. Деякий час зберiгалися не лише старi звичаї, але й територiальний подiл (Київське, Новгород-Сiверське, Чернiгiвське, Стародубське, Волинське i Подiльське князiвства) з однiєю лише рiзницею - княжi престоли зайняли литовськi намiсники, якi часто приймали православну вiру, знали мову мiсцевого населення.

В цей перiод територiя України починає зазнавати рiзноманiтних iноземних впливiв, що з точки зору геральдики часто мало визначальний характер на формування символiки того чи iншого регiону.

Завдяки поширенню на схiд нiмецьких колонiй ремiсникiв i торговцiв на територiї українських земель, якi перебували в складi Польського королiвства, почало використовуватися магдебурзьке право. Цей юридичний акт, котрий отримав свою назву вiд нiмецького мiста Магдебург, де вiн був застосований вперше, мав велике значення для поселення - насамперед, воно отримувало статус мiста, право на самоврядування, власний суд, проведення ярмаркiв i зменшення або повне скасування податкiв, спорудження укрiплень та ряд iнших привiлеїв, серед яких було надання власного герба i печатки. Герб мiста зображувався в кольорi на спецiальному сувої; вiн також розмiщувався на ратушi i мiськiй брамi. Першим з українських мiст магдебурзьке право отримали: Санок (1339р.), Львiв (1356р.), Кам'янець-Подiльський (1374р.), Луцьк (1432р.), Смотрич (1448р.), Київ (1497р.).

Пiсля Кревської унiї 1385р., яка поклала початок процесу об'єднання Великого князiвства Литовського та Польського королiвства i який завершився утворенням єдиної держави - Речi Посполитої, в литовських та українських феодалiв стали з'являтися польськi герби. Так званi "надаванi" герби отримувалися вiд короля i часто мiстили геральдичнi символи, не пов'язанi з мiсцевою iсторiєю, як-от: зiрки, зброю, рiзного роду хрести. Iнколи владою затверджувалися так званi "довiльнi" герби - тi, що використовувалися з давнiх часiв. Цi герби характеризуються бiльшою конкретикою у висвiтленнi мiсцевих особливостей - так, поєднання пiвмiсяця i хреста могло означати боротьбу християн з мусульманами, зображення фортечного муру означало наявнiсть у мiстi своєї влади, фiгури святих символiзували покровителiв мiста.

Оскiльки на той час бiльшiсть мiст мали статус приватних, належали тому чи iншому магнатовi, герб власника часто ставав гербом мiста. Слiд вiдзначити, що польськi геральдичнi традицiї мали вплив не на всiй теперiшнiй територiї України. Частина етнiчних українських земель опинилася за межами Речi Посполитої. Вище вже йшлося про Закарпаття i Буковину; Пiвдень належав татарам, а теперiшня Схiдна Україна являла собою так зване Дике Поле - практично незаселену територiю, спустошену частими татарськими набiгами. Магдебургiя ж на територiї Чернiгiвщини i Сiверщини, втрачених Литвою внаслiдок воєн з Москвою на початку XVIст., почала розповсюджуватися лише з 1618р., коли за умовами Деулiнського перемир'я цi землi перейшли до складу Речi Посполитої. В першiй чвертi XVIIст. магдебурзьке право отримали Стародуб, Новгород-Сiверський, Чернiгiв та Нiжин. Пiзнiше його надано Почепу, Погару, Мглину, Полтавi, Лубнам, Миргороду, Борзнi, Коропу, Гадячу, Глухову, Пирятину, Кролевцю, Остру, Козельцю.

Пiд час Нацiональної революцiї середини XVIIст. в Українi був заведений новий адмiнiстративний подiл - полковий. Ряд мiст отримав статус полкових та сотенних. Однак такий статус не був причиною надання герба.

 (Про козацьку еру дивитись тут).

В 1667р. сталися суттєвi територiальнi змiни - за Андрусiвським перемир'ям Україну було подiлено мiж Польщею та Росiєю. Кордон мiж цими державами проходив по Днiпру. I якщо на Правобережжi збереглися польськi геральдичнi традицiї, то на Лiвобережжi все бiльшого впливу почали набувати традицiї росiйськi.

Починаючи з 1722р., проблемами геральдики в Росiї стала займатись спецiально створена Герольдмейстерська контора. Цей час вiдноситься до пiзньогеральдичного перiоду одержання нових або пiдтвердження i поновлення (з деякими змiнами) старих гербiв українських мiст у загальноросiйському масштабi.

Затвердження гербiв українських мiст пiзньогеральдичного перiоду розпочалося у другiй половинi XVIIIст. Незважаючи на спроби унiфiкацiї геральдичних символiв i приведення їх до певної єдиної системи, надмiрна централiзацiя часто призводила до протилежного - гербом мiста мiг стати якийсь випадковий символ чи асоцiацiя, пов'язана з назвою. Однак бiльшiсть мiст Лiвобережжя уникнули цiєї долi, оскiльки своєчасно дали вiдповiдь на спецiально розiсланi Герольдмейстерською конторою запити, в яких мiстилися питання про iсторiю мiста, походження назви i герба, видатнi подiї, що вiдбувалися в мiстi, наявнiсть ремесел i розвиток торгiвлi. Так, Стародуб, Прилуки, Хорол, Лохвиця, Зiнькiв, Борзна, Миргород, Погар та ряд iнших мiст зберегли за собою символи, наданi ще польськими королями.

У XVIIIст. сталися новi змiни в територiальному устрої України. Закарпаття в складi Угорщини з 1711р. потрапило пiд владу Австрiї. Наприкiнцi столiття, пiсля трьох подiлiв Польщi, у складi Росiйської iмперiї опинилися Київщина, Подiлля i Волинь, а Галичина потрапили до складу Австрiйської iмперiї. Внаслiдок росiйсько-турецьких воєн до Росiї було приєднано Пiвдень України, а от Австрiя поширила свою юрисдикцiю на Буковину. Вiдповiдно до територiальної приналежностi мiняються пiдходи у вирiшеннi питань геральдики. Так, затвердження гербiв мiст, що потрапили до складу Росiйської iмперiї, часто носило поверховий характер i мiстило в собi силу помилок з точки зору геральдичних правил. В порушення принципу неможливостi знаходження в гербi мiста герба держави дуже часто за основу брався герб польського перiоду, який мiстився в долiшнiй половинi перетятого щита; у горiшнiй же мiстився iмперський орел як символ "приєднання краю до iмперiї".

Перша половина XIXст. характеризується в Росiйськiй iмперiї вiдносним занепадом у геральдицi. На применшення значення герба як символа вiдносної свободи мiста вплинула також вiдмiна магдебурзького права у 1831р. Так тривало до 1856р., коли Департамент герольдiї очолив Б.Кене. За дуже короткий час ним були розробленi принципи створення гербiв i переглянутi всi наявнi герби, в тому числi i мiст України.

Розроблена вiдповiдна система прикрас, за якими можна було визначити статус мiста i його адмiнiстративне пiдпорядкування. Замiсть зображення iмперського герба вводилася вiльна частина, в якiй мiстився герб губернiї, де знаходилось мiсто; наявнiсть мiської корони символiзувала значимiсть мiста: золота з п'ятьма вежками - для гербiв міст губернських, а також мiст, що мають бiльш нiж п'ятдесят тисяч жителiв (Бердичiв, Єлисаветград, Житомир, Катеринослав, Кременчук, Миколаїв, Одеса, Полтава, Рiвне, Таганрог, Харкiв, Херсон); золота з п'ятьма вежками, увiнчана Iмператорським орлом - для мiст з населенням бiльше п'ятдесяти тисяч, котрi разом з тим i фортецi (Севастополь); золота з трьома вежками - для губернських мiст з населенням менше п'ятдесяти тисяч, котрi разом з тим i фортецi (Кам'янець-Подiльський); срiбна з трьома вежками - для повiтових; червона з трьома вежками - для заштатних, червона з двома вежками - для знаменитих посадiв. Олександрiвська стрiчка з двома золотими колосками прикрашала герби мiст, що вирiзнялись землеробством i хлiбною торгiвлею; Олександрiвська з двома золотими якорями прикрашала герби приморських мiст; з двома виноградними гронами - герби мiст, що славились виноробством; з двома срiбними кирками - герби мiст, жителі яких займаються гiрничними промислами. Георгiївська стрiчка з двома прапорами, якi стоять прямо i прикрашенi вензелями того iмператора, за часiв якого була облога, призначалась для фортець, що вистояли супроти ворога.

I хоча переробцi пiдлягали всi герби, частина з них так i не дочекалась змiн. Надмiрна централiзацiя iмперiї призвела до повного нiвелювання залишкiв колишнього самоврядування, i в мiському положеннi 1892р. згадка про герби вже була вiдсутня. Книга П.П.фон-Вiнклера "Гербы городов Росийской империи", видана в 1900р., мiстить зображення гербiв як унiфiкованих за системою Кене, так i залишених без змiн в силу вищевказаних обставин.

Австрiйський уряд дотримувався дещо iнших принципiв в питаннях геральдики. Герб розглядався не лише як символ мiста, а радше як iсторична спадщина, до якої належить ставитися з повагою i пошаною. На державному рiвнi цiсарськими привiлеями було затверджено ряд давнiх гербiв - наприклад, Чернiвцiв (1908р). В гербовнику К.Лiнда, виданому в 1885р., iсторичнi герби практично не зазнали нiяких змiн за винятком однiєї - всi герби були зображенi на французькому щитi. Були також створенi земельнi герби Австро-Угорщини, серед яких - герби Галичини й Буковини.

Відзнаку у формі тризуба використовували українські частини в складі автрійської армії - Українські січові стрільці - під час першої світової війни. Символику зі знаком тризуба використовували бійці Української Галицької Армії (УГА) під час польсько-української війни 1918-1920 рокав. З деякою видозміною тризуб протягом певного часу існував і в ЧУГА (Червоній Украінській Галицькій Армії).

Пiсля розпаду Австро-Угорської i Росiйської iмперiй на їх мiсцi виникло декiлька нових незалежних держав, i серед них - Українська Народна Республiка. Пiд контролем уряду УНР опинилися практично всi українськi землi - Подiлля, Київщина, Катеринославщина, Херсонщина, Чернiгiвщина, Слобожанщина, а пiсля злуки з Захiдноукраїнською Народною Республiкою - Галичина, Волинь i частково Буковина. Крим входив до складу України на федеративних засадах.

Вiдомий проект київського герба, запропонований Г.Нарбутом - поєднання двох iсторичних київських гербiв, Архистратига Михаїла та зображення кушi.

 Як державний герб УНР тризуб був схвалений 12 лютого 1918 року Малою радою в Коростені, зображення опубліковано 1 березня 1918 в Києві та затверджено Центральною Радою 22 березня 1918 року у формі великого й малого герба з відповідним орнаментальним облямуванням. Автором проектів був художник В.Кричевський. Як герб тризуб залишався і в часи гетьманату (1918), а далі й за Директорії (1918-1920). Від часу об'єднання УНР і ЗУНР (акт Соборності України, проголошений у Києві 22 січня 1919 року) золотий тризуб на синьому тлі став гербом об'єднаної УНР.

Щодо прапору, то спочатку порядок кольорів не був установлений, тому вживали як жовто-сині, так і синьо-жовті їхні поєднання. Питання національних кольорів не викликало ніяких сумнівів і під час полеміки, що спалахувала на шпальтах київських і львівських газет 1909-1912 років - національними кольорами було визнано синю і жовту барви. Суперечки точилися лише з приводу порядку вживання кольорів.

Жовто-сині прапори використовували січові стрільці.

Після лютневої революції 1917 року по країні прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 (16 за старим стилем) березня. На ньому робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами.

22 березня 1918 року Центральна Рада в Києві ухвалила Закон про державний прапор Української Народної Республіки, який був жовто-блакитним.

У 1918 році, після державного перевороту, вчиненого багатими землевласниками на чолі з гетьманом П.Скоропадським, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився й після повалення гетьманату наприкінці 1918 року і встановлення влади Директорії.

Поєднання кольорів жовтого і синього трактується багатозначно: це і поєднання символів життя: золотого сонця у синьому космосі,  і чисте, мирне безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символом мирної праці і достатку.

Перiод 1920-1940р. з точки зору геральдики заслуговує на увагу лише по двох регiонах України - Закарпаттю i Буковинi. Закарпаття, як новостворена з колишнiх чотирьох комiтатiв угорського королiвства адмiнiстративна одиниця пiд назвою Пiдкарпатська Русь, увiйшло до складу Чехословаччини i отримало новий земельний герб. Буковина i Бессарабiя, що знаходилися пiд румунською юрисдикцiєю, були подiлена на 11 повiтiв. Всiм повiтам i населеним пунктам, що мали статус мунiципiй (мiських комун), було надано герби, розробленi спецiальною комiсiєю при Мiнiстерствi внутрiшнiх справ Румунiї i затвердженi королiвським декретом.

Треба додати, що в міжвоєнний період на Західній Україні національний прапор також використовувався.

Герб Карпато-України.

Символіку із зображенням тризуба в 20-40-х роках XX століття використовували різні політичні угруповання Західної України.

(Про символіку націоналістичних організацій дивитись тут). 

Радянський перiод в українськiй геральдицi навряд чи може бути названим не лише вдалим, а i хоча б вiддалено науковим. Традицiйна шаблоннiсть - шестерня i колосок, червоно-лазуровi кольори - як i iдеологiчне, здебiльшого некомпетентне втручання в процес герботворення, призвели до повного нiвелювання геральдичних знакiв радянського перiоду i фактичного перетворення їх на агiтацiйнi символи.

(Про радянську символіку дивитись тут).

В 1991р., пiсля вiдновлення незалежностi України, українська геральдика вийшла на якiсно новий рiвень. Теперiшнiй її розвиток стало характеризують двi тенденцiї. Перша - це вiдновлення iсторичних гербiв, притаманних мiсту з давнiх часiв; друга - створення нових символiв, що вiдповiдають вимогам геральдики i не несуть в собi вiдбитка старої iдеологiї. Багато новостворених гербiв розробленi з урахуванням класичних правил. 28 червня 1996р. статтею 20 Конституції України затверджений малий герб держави - тризуб.

Звичайно, описати i врахувати всi обставини, котрi мали вплив на розвиток української геральдики, неможливо. На жаль, не завжди вдається встановити дату затвердження герба i його точне зображення. Так, неодноразовi територiальнi змiни та iсторичнi колiзiї призводили до втрати багатьох письмових привiлеїв, надаваних польськими королями. Частi територiальнi передiли значно ускладнюють, а почасти просто унеможливлюють чiтку класифiкацiю належностi того чи iншого мiста до конкретного iсторичного регiону. Тому герби розмiщенi за сучасним обласним подiлом в алфавiтному порядку для кожної з областей.

Частина населених пунктiв, що належали Українi і знаходились на території Чернігівської, Херсонської губерній і Катеринославського намісництва, нинi знаходяться на територiї iнших держав - Мглин, Нове Мiсто, Новозибкiв, Погар, Стародуб, Сураж, Хотмизьк у 1923р., а Таганрог у 1924р. вiдiбранi в України i переданi Росiї за рiшенням ЦК РКП(б), Григорiополь i Тирасполь нині знаходяться в Молдовi. Описи гербiв цих мiст винесенi в окремий роздiл.

Використані матеріали сайту heraldry.com.ua