Символіка українського козацтва

У XV-XVI сторіччях українські землі піддавалися кількаразовим набігам кримських татар, що поряд із шляхетским і релігійним тиском призвело наприкінці XV сторіччя до появи із порубіжного придніпровського слов'яно-тюркського суспільства запорізького козацтва. Вперше козаки згадувалися за 1492 роком.У початків козацької организації стояв київський шляхтич Дмитро Вишневецкий (Байда), перший гетьман (1550-1563). Він був страчений турками після козацького походу.

Запорізькі козаки чинили походи проти Туреччини, Польщі, Московії.

Після Берестейської Унії 1596 року, що проголосила об'єднання православної і католицької церков майже вся українська знать ополячилася і прийняла католицтво або греко-католицтво, оскільки лише католикам можна було займати високе становище у тогочасному польському суспильстві. Ця знать зайняла головні позиції у державі, воюючи потім проти своїх колишніх співвітчизників. Один із них - Михайло Вишневецький (нащадок Байди) навіть був польським королем.

У той же час під тиском католицтва почалося національне відродження і національна боротьба. Увійшли в історію повстання Сиверина Наливайка та інші повстання. Було відновлено у Києві православну мітрополію (1615), відкрито університет (Києво-Могилянську Академію), чому сприяв славнозвісний гетьман Петро Сагайдачний (1614-1622), смертельно поранений під час польсько-турецької війни.

З восьми Запорозьких Січей п'ять були на території нинішньої Дніпропетровської області і три на території Запорізької області.

У липні 1635 р. на правому березі Дніпра було побудовано польську фортецю Кодак, здобуття якої козаками поклало початок військовим перемогам у Національно-визвольній війні українського народу. Слобода Кодак за часів Нової Січі (1734-75 рр.) була адміністративним центром Кодацької паланки. На печатці Кодацької паланки з документів 1770 р. було зображено коня, що біжить, над ним перехрещені стріла та шабля, обабіч -зірка і півмісяць.

В цей час був заведений новий адмiнiстративний подiл - полковий. Ряд мiст отримав статус полкових та сотенних. Однак, на відміну від західних та північних міст України (де мали деякий вплив традиції від Магдебургського права), такий статус не був причиною надання гербів.

Про символіку Дніпропетровської області дивитись тут.

Польський та католицький гніт призвіли ще до кількох повстань, апогеїм яких стало повстання козаків 1648 року під проводом шляхтича Богдана Хмельницького. Він одержав протягом року ряд блискучих перемог над польськими військами під Жовтими Водами, Чигирином, Корсунім, Білою Церквою, Пилявцями. 2 січня 1648 Богдан Хмельницький урочисто в'їхав до Києву. Україна була вільна! Хмельницький не став відразу переносити сюди свою резиденцію, вона залишалася в Чигирині.

Але Польща не бажала примиритися з втратою України і розв'язувала війну за війною. У той же час і козаки не бажали лишати військову службу і займатися цівільною працею. Внаслідок того війни затягувалися, кримські татари, що були спочатку союзником України, знову стали чинити несподівані варварські набіги, а городяни нарікали на бешкетування ворогуючих сторін.

Хмельницький, щоб схилити ситуацію на свій бік, змушений був шукати союзників серед сусідніх ворожих Польщі держав - Швеції, Московії, Туреччини і Криму. Найкращим союзником вважалася Швеція, що внаслідок своєї віддаленості від України не могла претендувати на її територію. Проте, у самий необхідний час влада в тій державі належала "партії миру", тому козаки вирішили орієнтуватися на близьку в національному і релігійному плані Московщиною, із царем котрої й уклали 1654 року союз на Переяславській Раді. Якою була форма того союзу - мілітарний союз, унія, протекторат, васалітет або повне підкорення - це залишилося невідомим для історії. Відомо тільки те, що Московія обіцяла допомогу проти Польщі.

Але у Москви були свої плани. Хоча Рюриковичі і там давно згаснули, московські царі продовжували вважати всі землі, де будь-коли правили представники цієї династії, винятково своїми. Тому, порушив Переяславські угоди, вони увели свої війська в Україну й уклали сепаратний мир із Польщею, ще і виступивши проти українського союзника Швеції.

Хмельницький розірвав союз з Москвою, уклав його зі Швецією у 1656, але через рік помер. Після смерті такого авторитетного правителя козацка верхівка не мала спільної думки, ні на кого орієнтуватися, ні як поділити владу.

Війська гетьмана Івана Виговського розбили московську армію під Конотопом (1659), проте це не припинило російську експансію. Період 1657-1676 відомий в українській історії як Руїна. У цей період за Україну на її ж території вели боротьбу Польща, Московія і Туреччина, ще і кримські татари чинили набіги за видобутком.

Протиріччя в середовищі козаків активно використовувалися загарбниками. Останню спробу зберегти єдність козацтва було зроблено гетьманом Петро Дорошенко (1665-1676).

До 1676 року уся влада на Лівобережжі зосередилася у підпорядкованого московському цареві гетьмана Самойловича. Правобережжя збезлюділо і залишилося за Польщею, а Поділля перейшло до Туреччині (у 1699 Польща його повернула собі). Київ увійшов до складу Московії.

1683 року козаки прийняли діяльну участь у захисті разом із польською армією обложеного турками Відня, врятували його від окупації.

Київ із Лівобережними землями, будучи спочатку тривалий час васальною державою, поступово потрапляли під повну владу царя Московії, або як вона стала називатися з початку XVII століття - Росії. Останню спробу відновити повну незалежність було зроблено гетьманом Мазепою (1687-1709). Під час російсько-шведської війни він переорієнтувався на бік шведів, але разом із ними зазнав поразку і втік.

Після цього Росія (Московія) поступово підкоряла собі Україну цілком, і опускала її до рівня провінції. Закінчився цей процес ліквідацією посади гетьмана (1769) і покріпаченням селян.

Залишалася ще одна незалежна, сама вільнолюбна держава - Запорізька Січ, що було зруйновано 1775 року. Залишки запорожців переселилися на Кубань і в турецькі задунайські провінції (Румунію). Більшість задунайців переселилася на Кубань у 1828 році.

У боротьбі за незалежність з'явилася перша українська політична еміграція - після поразки Мазепи у війні з Петром I багато козаків емігрували у Швецію і Францію, а після ліквідації Січі - у Туреччину.

Правобережжя перебувало ще у складі Польщі. Там був більший культурний розвиток. Наприклад, у 1661 було засновано Львівський універсітет. Правобережжя так званої Великої України (уся Україна, крім Західної ) та Волинь були анексовані Росією лише 1793 року і у 1795 роках внаслідок другого і третього поділів знесиленої війнами і шляхетскими сутичками Польщі, а Галичина Австрією згідно першого поділу Польщі 1775 (Закарпаття ще в XIV сторіччі відійшло до Угорщини, а через два сторіччя Австрії, Буковина - із того ж XIV сторіччя находилась у складі Молдови, Трансільванії, Туреччини, потім Румунії).

Під тиском війн , що не припинялися, у XVII-XVIII сторіччях трапилася масова культурно-інтелектуальна еміграція в Росію, що внесла свій великий внесок у перетворення цієї країни.

Кінець XVIII сторіччя пройшов під знаком російсько-турецьких війн, внаслідок яких Російська Імперія поширювала свої володіння на південь. У нові причорноморські землі почали активно переселятися в пошуках кращої частки українці.

Використані матеріали сайту heraldry.com.ua