Збільшити

Від найдавніших часів людство використовує най­­різноманітніші символи. Мо­­ва символів є одним із найпотужніших засобів, що зв’язує воєдино людську цивілізацію, не дає їй розпастися на окремі фрагменти та епізоди.

Знаки доби

Символи мають надзвичайно широке поле свого застосуван­­ня – від побутово-повсякденного вжитку до релігійної та політичної сфер. Власне, остання й зумовила виникнення такого специфічного феномену, як політична символіка, за допомогою якої відбувалася презентація різних концепцій державності (приміром, ідею суверенітету королівської влади в добу середньовіччя було висловлено такою популярною геральдичною фігурою, як лев, що й досі прикрашає ледве не половину державних гербів Європи, а ідею успадкування імперського стату­­су – фі­­гурою одно- чи двоголового орла), політичних ідеологій та рухів (ХХ століття, яке небезпідставно називають добою ідеологій, дає безліч подібних зразків: комуністична п’ятикутна зірка, радянський серп і молот, націонал-соціалістична свасти­­ка, фасції італійських фашистів, зелені ґрати румунської «Залізної гвардії», наваррський ланцюг прапору басків, черво­­но-чорний прапор ОУН, республіканська символіка ІРА чи монархічна – юніоністів Ольстеру тощо), форм і цілей політичної боротьби (зображення оливкової гілки миру, розірваних кайданів свободи чи лаврового вінка перемоги ніде у світі не потребує додаткових роз’я­­снень).

Найбільше матеріалу для вивчення вітчизняної політичної символіки дає нам козацька геральдика XVII–XVIII століть, що цілком може конкурувати в цьому плані з символікою ідеологічно перенасиченого ХХ століття. Козацька епоха започаткувала безліч ідей політичного та світоглядного характеру, однією з найвизначніших поміж яких була ідея державного суверенітету козацької нації по обидва боки Дніпра. Найяскравішою ж особою, якій історія присудила стати втіленням цієї ідеї, був гетьман Іван Мазепа, ім’я якого для всіх наступних поколінь українців стало символом боротьби за незалежність.

Мазепинська печать

Родовий герб Мазепи особливо широко використовували впродовж ХХ століття як своєрідний політичний символ, що виражав ідею державного суверенітету України. Інше питання – з якого часу це зображення набуло такого символічного значення? Герб, яким користувався гетьман Іван Мазепа, належав до числа найдавніших у руській (українській) геральдиці. Він походив від родового герба князів Курцевичів XV–XVI століть, на якому був зображений знак у формі перехрещених роздвоєних здолу вил. Згодом зображення було доповнене фігурами зірки та півмісяця. Одна з модифікацій цього герба в пізніших річпосполитських гербовниках дістала назву «Курч» (вочевидь, створена на основі прізвища цього княжого роду) і мала вигляд перехрещених вил на основі із загнутими догори кінцями в супроводі зірки та півмісяця.

Саме остання видозміна й правила за герб Івана Мазепи, що може вказувати на певний генеалогічний зв’язок (можливо, по жіночій лінії) гетьмана з родом князів Курцевичів. Зображення гетьманського герба представлене на десятках історичних пам’яток. Він прикрашав собою архітектурні споруди, особливо церкви, збудовані коштом гетьмана, стародруки, видані за його сприяння, гетьманську зброю та музичні інструменти, печатки і побутові предмети. Найповніший же варіант гетьманського герба представлено в чернігівському виданні поеми Стефана Яворського Echo głosu wołającego na puszczy 1689 року. В ньому родовий герб «Курч» вміщено в середньому щит­­ку в оточенні чотирьох інших гербів, що, ймовірно, належали предкам гетьмана.

1 вересня 1707 року з’явився новий варіант герба Івана Мазепи, пов’язаний із наданням гетьманові княжого титулу Священної Римської імперії. У дипломi імператора він має такий вигляд: на червоному полі  – срібні перехрещені вила, які поставлено на брус, праворуч – срібний півмісяць рогами влі­­во, ліворуч – золота шестипроменева зірка, згори – срібний панцир, над щитом – золота корона, за щитом – мантія під князівською короною.

Після смерті гетьмана (22 серпня 1709 року) на теренах Козацької держави не лишилося носіїв його родового герба, оскільки Іван Мазепа не мав нащадків чоловічої статі. Тож відтепер геральдичні символи гетьмана могли використовуватися тільки за межами родової геральдики – у площині політичної символіки. Перший приклад такого застосування бачимо вже за 16 років по смерті гетьмана. На печатці міста Чорнухи Лубенського полку, якою міська канцелярія користувалася впродовж 1725–1771 років, родовий герб Івана Мазепи – крім того, що його було подано у практично незмінному вигляді як основний елемент міського герба, то ще й зображено в оточенні лаврового вінка як символу перемоги.

Оскільки зображення лаврового вінка в козацькому гербо­­­творенні було надзвичайно рідкісним явищем, його появу в гербі Чорнух (малюнок зліва внизу) у жодному разі не можна трактувати як випадковість. У поєднанні з гербом гетьмана лавровий вінок створює надзвичайно яскраву геральдичну композицію з виразною політичною символікою, що у прихованій формі виражала сподівання авторів цього геральдичного сюжету на перемогу політичного курсу Івана Мазепи, спрямованого на досягнення державної незалежності Війська Запорозького.

Такий приклад політичної символіки є справді вражаючим з огляду на всі ті ризики, на які наражали себе автори чорнухівського міського герба. Але ще більший подив викликало те, що така політична декларація не була поодинокою. Зображення гетьманського герба згодом було використано також на печатці Сенчанської другої сот­­ні Лубенського полку, що перебувала в ужитку впродовж 1760–1771-го, тобто більш ніж через 50 років після смерті гетьмана. Останнє, поза сумнівом, свідчить про перетворення родового герба покійного гетьмана на політичний символ, який місцева еліта широко застосовувала для висловлювання власних політичних поглядів.

Козак із мушкетом

У післямазепинську добу політична символіка не була чужою і для центрального проводу Гетьманату, про що свідчать карколомні перипетії, пов’язані з історією державної печатки Війська Запорозького першої третини XVIII століття. Впродовж 1687–1708 років гетьман Іван Мазепа користувався печаткою, на якій державний герб було представлено у вигляді вишуканого барокового зображення козака в характерній позі – у півоберта вліво з випнутими вперед грудьми та рушницею на лівому плечі. За мистецьким рівнем державна печатка часів Івана Мазепи значно перевершувала всі попередні пам’ятки козацької сфрагісти­­ки, а також була одним із найвишуканіших витворів блис­­кучої доби мазепинського бароко. Цей державний клейнод після битви під Полтавою опинився за межами Козацької України разом зі старшиною, що лишилася вірною старому гетьманові, а згодом – його наступникові Пилипові Орлику.

У той час як гетьман Мазепа оформлював козацько-шведсь­­кий союз, частина лівобережної старшини, яка через збіг обставин змушена була залишитися на московському боці, організувала під тиском Москви обрання нового гетьмана, яким 6 листопада 1708 року став Іван Скоропадський. Невдовзі по тому задля підтвердження легітимності нового гетьмана було створено нову державну печатку, на якій зображення державного герба представлено в інший спосіб, ніж на печатці часів Мазепи. Приміром, козака обернено до глядача. Іншими є також загальна іконографія та стилізація окремих елементів, як, наприклад, візерунок на жупані.

У такому вигляді печатка Івана Скоропадського проіснувала майже сім років. Але наприкінці 1714-го сталася доволі несподівана зміна в державній геральдиці Війська Запорозько­­го. Цього року частина колишніх сподвижників Мазепи, які разом із гетьманом опинилися в політичній еміграції, повернулася на Батьківщину. Поміж них був генеральний писар Іван Максимович, який привіз із собою матрицю старої державної печатки гетьмана Мазепи (якою користувалися впродовж 1687–1708 років).

Печатку як небезпечний для Москви клейнод доби гетьмана Мазепи було наказано негайно відправити в Москву, але перед тим, імовірно, за таємним розпорядженням гетьмана і генеральної старшини малюнок із неї скопійовано і перенесено на нову державну печатку, яку вперше було використано при документі вже 12 січня 1715 року. Порівнюючи обидві печатки (Мазепи 1687–1708-го і Скоропадського 1715-го), нескладно помітити вражаючу подібність у зображенні державних гербів на обох печатках, що збігаються як у загальній іконографії, так і в значній кількості дрібних елементів.

Повертаючись до старої державної печатки Мазепи, політична еліта Війська Запоро­зького таким чином висловлювала у символічний спосіб свої політичні прагнення та сподівання, декларувала у прихованій формі продовження курсу гетьмана Мазепи на унезалежнення Козацької держави. Еліта Війська Запорозького, звісно, ризикувала, закладаючи в печатку такий зміст. Але від цього цей факт використання політичної символіки стає ще промовистішим. Водночас він свідчить про велику згуртованість політичної еліти, її солідарність у питанні державного статусу Гетьманату, виключення можливості внутрішньої зради. Прикметно, що ця печатка перебувала в ужитку доволі тривалий час – востаннє бачимо її при документі від 20 лютого 1730 року, тобто вже за часів гетьмана Апостола, котрий, як один зі сподвижників гетьмана Мазепи і прихильників його політичного курсу, певна річ, не міг поспішати з вилученням з ужитку печатки, яка взорувалася на печатці доби Мазепи і мала відповідну політичну символіку.