Про пророків у своїй вітчизні написано багато. Важче їх лише розгледіти поруч та полюбуватися, а потім посумувати з їх «домашньої незахищеності та невизнаності». За свого земляка, відомого в Україні та за її межами геральдиста (але не в Кіровограді) я щиро порадів, коли побачив значок з його зображенням (прижеттєвим) присвячений ювілейному ХХV зльоту геральдистів України. Чому організатори зльоту його виготовили? А тому, що ініціатором та засновником українських зльотів був саме Анатолій Авдєєв, і  вже дев'ятнадцять років фахівці, колекціонери та аматори, що цікавляться геральдикою збираються щороку разом, а бувало і два рази на рік. На одному з зльотів його образно назвали Шекспіром, написавшим п’єсу «Український зліт геральдистів», постановка якої успішно здійснюється щороку.

 Анатолій Авдєєв в геральдиц, здається, з кінця 60-х років. Що  вивело його на «геральдичну стежину»: проста цікавість чи дворянське походження? Можливо друге, адже знатися на геральдиці на Заході мав кожний аристократ, а знання передавалися нащадкам  у спадок.  А Анатолій Миколайович з спадковий дворян, бо його дід був полковником російської армії, адже з такими погонами дворянство ставало спадковим, якщо до того було отримане вперше.

 В області з подачі певної групи осіб років десять тому навколо фахівця місцеві ділки від геральдики створили певний вакуум та травлю і оговори за критику стосовно їхнього відходу від канонів геральдики, вивели з складу обласної геральдичної комісії з формулюванням «для забезпечення єдності думок».Опонентам фахівця допомогла «дружба з владою». Але за межами області все, як і повинно бути.

  Анатолій Авдєєв не любить розповідати про своє міжнародне визнання та нагороди, але мерові міста Володимиру Пузакову цікаво було б знати, що «невизнаний кіровоградець» почесний член Російського геральдичного товариства та нагороджений відзнакою мерії міста Таганрог «Почесний знак О.Б. Лакієра «Сподвижнику геральдики» І ступеня за №10. Для тих хто «не знайомий» з Олександром Лакієром, зазначу що це видатний російський теоретик геральдики, який народився в українському місті Екатиринославської губернії Таганрог, яке у 20-ті роки минулого століття радянська  Росія приєднала до себе.

 В творчому доробку земляка кілька десятків гербів, публікації з геральдики в різних виданнях, участь у зльотах та наукових конференціях, створення Української геральдичної колегії та багато інших проектів та задумів. «В геральдиці не все просто» - зауважує фахівець. «Вона майже вісімдесят років, як і аристократичний громадянський  стан була під забороною, а нині зазнає профанації. На жаль, неуки прийшли в геральдику на заробітки, бо на герби почала відроджуватися мода. Раніше це була ознака шляхетності через те, що в Російській імперії простолюдини гербів не мали, як то було у Європі.» - підсумовує голова УГК Анатолій Авдєєв.

  Ім’я нашого земляка можна знайти і енциклопедичному виданні про геральдику країн СНД «Під знаком «Ордену золотої бджоли», і лише місцеві довідники мовчать... А медаль «Ордену  золотої бджоли» за № 14 тим часом прикрашає парадний козацький мундир полковника УК Анатолія Авдєєва, як  і інші геральдичні нагороди. Серед них і медаль Олени Камєнцевої, доктора наук, яка першою почала відроджувати геральдику ще в СРСР, до учнів якої належить нас зелмяк( з публікації у журналі «Гербовєд»).

 Але фахівці, і в Африці фахівці. Від себе я вдячний Анатолію Миколайовичу за успішні пошуки герба роду Сікорських та цікаві розповіді про маловідоме для нас пересічних українців – геральдику, яка незважаючи на те, що є допоміжною історичною дисципліною є наукою точною, як матиматика.

Олександр Сікорський