Як тільки не тлумачать сьогодні основу українського герба так званий „тризуб”, які тільки версії його походження не висувають: і від напису імені Володимир, і від якоря, і від сокола в польоті... Всіх і не перерахувати. Складається враження, що триває конкурс на те, хто придумає найдивовижнішу версію його походження і тлумачення. Що цікаво, майже всі автори цих версій переконані, що зображення нашого герба запозичене – якщо не в Індії чи в Греції, то у Візантії. Аякже, хіба могли щось придумати своє наші темні предки?

Тим часом найдавніша літературна та історична пам’ятка українського народу Влескнига дає досить чітке і зрозуміле тлумачення суті та змісту нашого герба. І знайомий з ним навряд чи запідозрить наших пращурів у перейманні чужих атрибутів та чужого розуміння своїх святинь. Це власний витвір духовних отців українського народу, і йому не одна тисяча років.

Вже перша дощечка Влескниги викладає суть і значення герба (див. „Ілар Хоругин. Влескнига”, м. Умань, 2007):

„Даремно забули доблесні старі часи наші та йдемо, куди не відаючи. І оглядаючись назад, говоримо: „Невже стидаємося Наву, Праву і Яву знати, і зусібіч відати та розуміти: се Дажбо створив нам яйце, що є Світ-зоря, яке нам сяє, і в тій безодні повісив Землю нашу, аби вона удержана була, бо се Душі пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру?”...

Невидимі Нава, Права, Ява і були тією основою, яку наші предки зобразили в „тризубові”, а на нього помістили тендітне, але таке безцінне яйце, що дає всьому живому життя, – планету Земля. Одночасно це засвідчує, що наші пращури ще до Галілеїв і Коперників знали про кулясту форму землі. А дощечки 11А і 25 повідомляють правильну назву цієї святині – Триглав. Тут під ним вже читаємо конкретні імена: боги дід Сварго (у ВК саме так, а не Сварог), його син Дажбо (Свентовенд) і внук Перун – або „ душі пращурів суть”, „які в Богах злилися воєдино”. Це вони, в Триглаві єдині, тримають на своїх раменах-плечах землю, і охороняють наше потойбічне життя – Наву, нинішнє – Яву, і слідкують, як дотримуємося їхніх законів – Праву. Саме звідси і появилося оте народне: "світ тримається на трьох стовпах”, і якщо порушиться між ними рівновага, бути великій біді на Землі.

Триглав має найдавнішу історію серед усіх гербів світу. Перші прообрази його з’явилися в простих трьох колах на шиї кам’яних статуй Бога Роду-Вседержителя Сварго, приблизно 4-5 тис. років до н. е., згодом на трипільському посуді. Пізніше був кратер на трьох ніжках, обов’язковий атрибут вічевих зібрань древніх скитів-укрів, який використовувався для спільного пиття священних напоїв, що символізувало єдність роду. Тірсени або то роси (латинський та москвинський варіант – етруски) його зобразили навіть у скульптурі бога Тіні (невидимий), який тримає символічний Триглав з яйцем у руці. Запишуть на свій рахунок цей символ і греки, але вже у вигляді крилатої триноги, на якій, за їхніми уявленнями, бог Аполлон літав на свою батьківщину Гіперборею. Володар рік та морів Посейдон на своєму скіпетрі мав навершшя у вигляді Триглава...

Нещодавно один з охоронців нашої святині острова Хортиця, великий знавець української історії Сергій Босак надіслав мені ксерокопію світлини із книги „Живописная Россия” (1898 р.), на якій зображено Гераклові стовпи, що знаходилися біля Хортиці (нині затоплені Дніпрогесом). Їх також три. Найвірогідніше в їх спорудження також вкладено божественний смисл і, мабуть, символізували трьох синів Геракла та його дружини цариці Скитії – Агатирса, Гелона і Скита, які розділили між собою Скитію і яка мала ще наймення Троянь: земля трьох царів-чоловіків (ян).

Та годі, цих прикладів достатньо, щоб зробити висновок – наш герб це священний символ, знак Богів – таєна буття пращурів і вищих природних сил: неба, землі та людського духу. А потім можна фантазувати про сокола в польоті; минуле, теперішнє і майбутнє; батька, матір і сина тощо. Головне, необхідно пам’ятати науку предків, що він наш і що ми повинні бути гідними його, а також правильно називати – Триглав, а не „тризуб”.

А тепер щодо символів. Смію запевнити, ЛЕВ, зображений на гербі, що його затвердив Кабінет міністрів України, немає ніякого відношення до нашої землі, а отже і до нашої символіки. Він привнесений до нас із Єгипту і не може сусідствувати з Триглавом та козаком.

Натомість нашій історичній та природній традиції найбільш відповідає ОЛЕНЬ. Ось, що про нього писала у свої праці „Благослови, мати!” незрівнянна дослідниця української старовини, письменниця Докія Гуменна: „У наших найдавніших колядках дуже популярний образ оленя. Очевидно, був це й найпоширеніший тотем у свій час... олень найчастіше й найчисленніше зображення в скитському мистецтві, зокрема, на стандартах”. Видатний український публіцист і дослідник історії теж діяспорянин Павло Штепа, ще кілька десятиліть тому зазначав: „найстаршим (кількатисячолітнім) і найвідповіднішим її (України – С. П.) державним гербом мав би бути олень...”