 |
| Герб Леоніда Кучми |
|
Значення української геральдики постало в
повний зріст лише з здобуттям незалежності України. Українська
геральдика в багатьох своїх проявах існувала у всі часи, навіть при
тимчасовій втраті незалежності. За часів колоніального ладу від
російського царату та австрійських кайзерів шляхетні роди князів,
духовенства та козацької старшини з покоління в покоління передавали
нащадкам родові герби. Серед них були герби різного походження –
польсько-литовського, російського і чисто українського. В часи
іноземного панування зберегли свої старовинні герби сотні українських
міст, серед яких слід назвати Київ, Львів, Чернігів, Золотоноша,
Полтава, Чигирин, Лубни та інші. Притаманна українським містам
магдебургія широко розвинула міську геральдику.
 |
| Особистий герб одного з українських геральдистів |
Разом
з ідеєю відродження держави вітала у свіжому повітрі перемін в кінці
80-х і ідея відродження замовчуваних колонізаторами національних
святинь – символів України, починаючи з жовто-синього прапора і тризуба
і закінчуючи символікою найменшої територіальної громади. Все це
природно зрозуміло, бо в світі є стала істина – є держава – є символи.
З огляду на неї слід розглядати велику майбутню перспективу, якої за
короткий історичний проміжок часу досягла сусідня Словаччина. Ця
перспектива полягає в тому, що все в державі повинно стати на свої
місця. Тобто маючи головне – прапор, герб, гімн та символи
президентської влади (по нашому клейноди – булава, печатка, стрічка з
знаком-жетоном та ін.), подібне має право мати вже згідно діючого
законодавства України і область , і район, а також місто, селище та
село(сільрада або навіть окремі підпорядковані села). символи
державності всіх рівнів є предметом національної гордощі та засіб
патріотичного виховання любові до рідної землі, починаючи з малої
батьківщини(міста чи села). На сьогодні наша молода держава крім
"відсутності наявності” та відповідно чіткого функціонування системи
взаємопов’язаної національної символіки на всіх рівнях самоврядування,
має проблеми великого геральдичного невігластва. Більша частина
українського суспільства, яку безумовно очолює частина нардепів лівого
спрямування блукає, як між двох смерек серед понять малого та великого
герба держави. Деяким пройдисвітам "тризуб” став "поперек горла”, та їм
не лише самим невідомо, але свідомо чи несвідомо вони вводять в оману
певну частину космополітично зорієнтованого суспільства стосовно
теоретичних понять малого та великого герба. Великий і малий герб є
такими не завдяки своїм розмірам, а є такими суто теоретично в плані
канонів геральдики. Тут істина для досвідченої людини відкривається
просто – малий герб є складовою частиною великого герба. Малий герб
являє собою певний геральдичний символ розміщений (зображений) в
геральдичному щиті. Великий же герб складається завжди в обов’язковому
порядку з малого герба та ще з 5-10 елементів, які не завжди є
обов’язковими. До таких елементів відносяться щитотримачі, шоломи,
корони, постаменти, дивізні стрічки, намети, клейноди, мантії,
бурелети, шийні медальйони, картуші та інші прикраси. Всі ці елементи
згідно з правил мають в гербі своє чітко визначене місце, смисл та
функціональне призначення.
Найбільшою проблемою в Україні є і те, що "складачі гербів”
насправді такими не є і ніколи ними не були до того. Вони перебувають в
стадії ”малювальників”, що лише тільки навчилися "гострити олівець”.
Кожна людина розуміє, що вміння читати приходить коли вивчиш абетку,
навчишся складати спочатку склади , а потім і цілі слова. Але багато
хто з наших співгромадян, не вивчивши абетки, а в нашому випадку це
правила геральдики (знання геральдичних кольорів та металів, порядок
розміщення фігур, знання геральдичних фігур та правил складання гербів)
беруться не те що читати, а одразу писати. В цій ситуації не дивно, що
з’являються незрозумілі для цивілізованого світа "абракадабри”. Панує
стиль "совка”, плаката, дитячого малюнка, але відсутня справжня по
великому рахунку геральдика. "Недотьопам невдомьок”, що радянські
герби, як СРСР, так і всіх разом взятих республік-сестер нічого
спільного з геральдикою не мали і гербами насправді не були. В кращому
випадку їх можна розглядати, як плакатні малюнки емблем, але ні в якому
разі не герби.
 |
| Герб міста Узина |
В
Україні в 1990 році відродилася Українське геральдичне товариство, з
штаб-квартирою у Львові. За час, що пройшов багато чого ним зроблено,
але його вплив на геральдичні процеси в державі недостатній. Важко
ентузіастам і науковцям доводити "законотворцям” відомі всьому світові
геральдичні істини. Ейфоричні хвилі, що йшли в перші роки незалежності
породили гасло, про те що Україна дуже потерпає від нестатка
економістів та юристів. Наслідки вже маємо: масово модні професії
економіста та юриста призвели до браку досконалих і довершених законів,
а економіка навіть в тому вигляді в якому вона існувала, існувати
перестала, а нового вигляду не набула. За геральдику, як щось несуттєве
ніхто не згадав . Це зберегло її від великої руйнації. але і стало на
заваді справжнього відродження. Саме тому "заробляти копійчину на
гербах поперли” архітектори, культпрацівники, художники і кому тільки
не ліньки за це братися. І все це робиться за умови повного або
часткового незнання вище згаданих правил геральдики, якими користується
весь світ. По-кумівськи і по-свійськи мери на місцях сплачують своїм
місцевим "творцям” гонорари за "страхітливі творіння”, які вони самі
звуть гербами. Горе державі, де фахівці не в шані, а у нас стає модою
не прислухатися до тих хто розуміється на геральдиці. Приклади і
наслідки цього явища на поверхні – це дебати про великий і малий герб
та відсутність останнього.
Крім вище згаданої проблеми великої кількості "диких розробників”
існують і інші. "Дикі розробники” не лише сміливо пішли в територіальну
геральдику(міську, сільську, районну та селищну), а і беруться за
приватну і "курям на сміх " та всьому світові "малюють” дипломи,
ставлячи на них невідомо з якою метою навіть свої підписи. Зрозуміло
коли під такими речами стоять підписи монархів, герольдмейстерів чи
герольдмаршалів, але підписи в кращому випадку дурнів виглядають
по-дурному, незрозуміло і смішно.
В державі фактично відсутня державна геральдична служба(є
задекларована), відсутній будь-який реєстр і навіть простенькі
"цивілізовані правила геральдичної гри”. Тому і розважають нас своїми
витворами, іноді за великі гроші "блазні від геральдики”. На
"нерозораній ниві геральдики” ніхто не сіє і не оре, але всі бажають
збирати щедрі плоди” від своїх "диких розробок”. Смішно і сумно
одночасно робиться на душі, коли читаєш газети з об’явами про
швидкоплинні конкурси на герб міста чи області. В складі журі завжди
всі "свої” і відсутні фахівці. Ставляться "дикі” умови конкурсу для
необмеженої кількості "диких” учасників. Теза про те, що державою може
управляти кухарка прищеплюється сьогодні до української сучасної
геральдики, може з метою, щоб пересічний громадянин зрозумів істину, що
в конкурсі можуть приймати участь всі, а перемагати і отримувати за це
гроші лише начальство. Все просто, нахабно і примітивно.
З таким рівнем геральдики, якщо її побачить світ, червоними у
фахівців будуть не лише вуха, але і всі місця відкриті для загального
огляду. Рівень нижчий за африканський не може прикрашати європейську
державу, хоча і відносно молоду. Наш "тисячолітній тризуб” нас не
врятує, бо не зможе один закрити собою від всесвітнього сорому, те що
робиться із дня в день неуками в нашій сучасній геральдиці.
 |
| Герб Кременецького району |
Певний
досвід геральдичного влаштування та деяких промахів на цій ниві має
Росія та інші сусіди. Бувають такі прикрощі, що іноді наші
співвітчизники мають "алергію від Росії”, та от вчитися на її досвіді
успіхів і промахів просто треба. Але позитив є позитивом, а це
започаткована , ще до проголошення незалежності Росією геральдична
комісія, наявність геральдичного товариства, на зразок нашого
українського; діє департамент герольдії дворянського зібрання та
державна геральдична служба, і навіть засноване товариство армігерів
(власників гербів). Як бачимо, Росія має майже весь спектр
повнокровного геральдичного життя. Кожна з перелічених організацій має
свою нішу в суспільстві, яку ніяка інша установа заповнити, звичайно,
не може. Сьогодні Російська Федерація, як і сусідня їй Фінляндія, та
сусідня нам Польща має лише малий герб і не б’ють від цього на сполох.
А от у нас волають і називають Батьківщину навіть "віртуальною ”
державою із-за відсутності великого герба, не знаючи, що крім росіян
від цього не померли німці, ірландці та громадяни Ватікану.
На сьогодні ми вже маємо явище(а вірніше його початок) Української
геральдичної колегії. Згадана організація, це зовсім не геральдичне
товариство, відоме з 1990 року і тому є певний спротив частини членів
УГТ в створенні УГК, бо при певних обставинах всі зрозуміють, що УГТ
фактично має скромні успіхи, і кому хочеться щоб про це хтось зайвий
раз говорив, а хтось звертав увагу. Процесс герботворення в Україні
нецентралізований і неконтрольований Тут є плюси і мінуси,Ю бо
контрольк з боку людей некваліфікований позитиву не дає. До того ж УГК
має на меті робити те, що за 10 років свого існування не зробило
УГТ(Українське геральдичне товариство), а насамперед створення
Геральдичного реєстру, просто УГК, без зайвих претензій. Та коли
наслідувати російський підхід, то це для держави є певний прорив або
відкриття вікна у широкий геральдичний світ. Країна з геральдичним
реєстром, бодай навіть геральдичної колегії( до речі у США це теж
робить громадська організація – колегія) є вже ознакою доброго тону в
геральдичному світі. Реєстр, це засіб, завдяки якому можна реєструвати
українські герби всіх видів(корпоративні, особисті та територіальні) в
реєстрах інших закордонних установ на підтвердження їх теоретичної
геральдичної досконалості та відповідності світовим геральдичним
канонам. Це можливість, при бажанні, інших сторін із-за меж України
реєструвати(вносити в наш геральдичний реєстр) свої герби, що підвищить
престиж не лише колегії, а і України, як держави , в цілому. Така
практика носить назву перехресної реєстрації.
Великим позитивом має бути впровадження в УГК геральдичних рангів,
тобто маючи, як і в усьому світі геральдичних офіцерів:
герольдмейстерів, герольдів, персивантів, конфідентів ми станемо
зрозумілими всьому геральдичному світові, а за умов членства наших
геральдичних офіцерів (а це вже здійснена реалія сьогодення) в колегіях
інших країн, являє собою ще одну сходинку в підвищенні авторитету
України. В складі УГК вже сьогодні є два "умовних росіянина” в ранзі
герольдмейстерів, це знані в світі геральдичні академіки Ігор
Сметанніков та Валерій Єгоров. Їх членство в Українській геральдичній
колегії не лише престиж і прикраса організації, а і стимул до плідної
творчої роботи. За велику шану до своєї особи вважає етнічний українець
Ігор Сметанніков (мати – українка, батько – донський козак) звання
українського герольдмейстера. А з іншого боку, хіба може бути за
"межами” УГК знаний в світі фахівець та автор-розробник особистого
герба Президента України Леоніда Кучми ? Все це перші сторінки
геральдичної історії України, писані нашими сучасниками. Мабуть ,
дякуючи сплетінню доль дві геральдичні колегії України і Росії,
започаткувавши своє плідне співробітництво, яке вже сьогодні вилилось в
реєстрацію декількох українських гербів в Гербовому Матрикулі РГК
(Руської геральдичної колегії, президент колегії українець не назвав її
російською, і мабуть це не випадково, а символ долі, що говорить про
відсутність духу великороса). Ця реєстрація для України не така вже
собі і дрібниця, як дехто може собі дозволити вважати. Уявіть собі, що
в одному реєстрі перебувають герби Санкт-Петербурга, Москви, князів і
графів з Великої Британії, США. Канади, Швейцарії та наші… герби сіл
Мар’янівки, Назарівки, Каніжа, герби міст Золотоноші та Чигирина,
особистий герб Президента України та інших громадян нашої держави. Це
просто прорив, про який повинен знати кожний національно свідомий
громадянин та навіть пересічному знати подібне не завадить про цю подію
та її значення. Є привід пишатися, хоча б тим, що ми не відстаємо від
Африки. Але всім потрібна і велика впевненість, що випадкові в
геральдиці люди не будуть хазяйнувати в такій царині. як геральдика, бо
вона є лицем держави, яке може посміхатися веснянками, але не має права
бути перекошеним.
Остання, дуже на перспективу обнадійлива інформація про те, що УГК і
РГК дійшли до спільної думки про створення в майбутньому міжнародної
геральдичної колегії з правом реєстрації гербів та видачі відповідних
дипломів(патентів) міжнародного зразка. До двох колегій можуть
приєднуватися і інші. Страху в тому. що це буде якийсь "орган СНД”, не
може бути, бо інші сусіди нічого подібного ще не мають і далеко
відстають. Але є перспектива приєднання до справи колег з іншого
зарубіжжя.
 |
| Герб села Фурси на Білоцерківщині |
Гералльдика
водроджується повільно, але впевнено. В СРСР жили тихо без справжніх
символ, як у літаргічному сні. Нас було мало хто шукав книжки
столітньої давнини та намагався щось второпати, бо наука вивчалася,
мало викладалася. Навіть в Європі все передавалося від майстра до учня,
теорія і скарби століть накопичувалися в аристократичних родах і
передавалися від батька до сина. В імперії, до якої потрапили ми було
трохи по іншому. Сама ж Україна задовго до Московії та Росіїї мала свою
власну систематизовану європейську геральдику і потрапивши в складі
імперії мало не розгубила здобутки. Росія в своїй геральдиці вистояла,
не померла, не сконаємо і ми. В Україні крім згаданих УГТ і УГК, є
регіональні організації в Черкасах, Запоріжжі, Криму, кілька
організацій в Києві та Харкові, Поліьсько-Волинська геральдична
колегія. Справа потихеньку срушена з місця.
Варіант статті надркований в "Політична Україна",www.polit.com.ua 22.5.2002)
