| Олександрівському краєзнавчому музею минулого року виповнилося вже
двадцять років. За цей час він став одним з провідних районних музеїв в
області. В музей я вперше потрапив більше десяти років тому і він мене
вразив тим, що на тлі інших районних виглядав особливо і за обсягами і
за організацією композиції, не говорячи вже про експонати. Олександрівщина
була заселена здавна: знайдено вже кілька скіфських та трипільських
городищ, тому все це у вигляді знахідок та стендів з описами вдало
використано в побудові експозиції. Про це в мої останні відвідини мені
розповіли директор музею Інна Шулик та хранитель фондів Василь
Білошапка, що є не лише одними з творців районного краєзнавчого,
закоханими у свою справу, але і творцями, створившими цей оазис
культури та краєзнавства в Олександрівці.
Про нове приміщення мріють
всі музеї, але і ці чотири пальчики щільно укомплектовані експонатами в
порівнянні з кімнатками в інших районах Кіровоградщини виглядають
щасливцями.
Особлива увага в
музеї знаменитим землякам і простим людям, які представлені в безлічі
фотокарток та документів, до яких в музеї ставляться з трепотінням та
захопленням. Про це міг свідчити і факт того, яке захоплююче враження
було у працівників музею від перепустки ГПУ 1933 року. В експозиції, що
відображають побут колекції прасок, самоварів, побутової техніки
минулого століття, рушники та одяг селян ХІХ століття.
Серед
цікаво побачив стенд присвячений землякам-холодноярцям і стенд отамана
Пилипа Хмари, що родом із села Цвітного, де нині дуже вшановують героя
боротьби за незалежність України. Згадавши про це село стає дуже сумно,
стоячи перед експозицією місцевих майстрів гончарних промислів. Все це,
на жаль, вже лише історія – гончарна артіль кілька років тому припинила
своє існування, секрети цвітненського гончарства гинуть і нікому не
передаються.
Вражають стенди присвячені садибі Раєвських в Розуміївці, експозиція
про громадянську війну в Україні з грішми батька Махна з написом: «Ой
куме не журися, в Махна гроші завелись», розповіді про жахливі часи
голодомору. А серед приємного про відвідини Олександрівки Тарасом
Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, про відомого земляка генерала Бориса
Кузика, що і нині не забуває рідні краї. А ще генерал разом, з згаданим
вище Василем Білошапкою написав кілька книжок про рідне селище та
район, якими пишаються всі місцеві краєзнавці.
Цікаво в експозиції
представлена і місцева геральдика, яка твориться просто на очах. Герби
має не лише районний центр та район , але окремі села та заклади освіти.
Олександрійський районний
краєзнавчий музей теж має власний герб створений Василем Білошапкою, і
при вході зустрічає відвідувачів, яких в музеї ніколи не бракує.
| 
