Мати власний герб не круто, а шляхетно. Лише здається в царській Росії це явище було дворянським привілеєм, бо в багатьох країнах Європи герб міг мати і простолюдин. Такий герб міг мати інший він дворянського вигляд завдяки елементам, що його складали. Серед них не могло бути корони, а її функцію кріплення геральдичного намету до шолома виконує бурелет.

В сучасний простір країн СНД з часом повертається особиста і родова геральдика. Повертається через відродження старовинних шляхетних гербів та завдяки розробці нових, як аристократичних, так і бюргерських для осіб простого походження. Буває, що як Мартин Боруля дехто чи «пнеться» видавати себе за шляхетну особу, або шукає суверена для отримання та фіксації власного аристократичного герба . Жалувати герби мають право, як правило короновані особи, але зараз на це пішла в Україні безліч самопроголошених «лицарських орденів», що суперечить установленій міжнародній практиці.

Звичайна річ, що до герба треба «дорости». Тобто його може мати лише людина з певними суспільними орієнтирами і уявленнями, до яких поки що досягають не всі. Ті хто дивиться на власників гербів скептично вже щось майже безповоротно в цьому житті втратили. Їх скептицизм віддзеркалює лише, на жаль, низький рівень певних життєвих цінностей, в полоні яких перебувають ці люди.

Відчуваючи не то належність до шляхетності, а можливо лише потяг до неї, люди задумуються про створення власного герба та іноді і про його «фіксацію» у вигляді реєстрації в різних установах.

У простих людей це простіше. А от багатенькі дають іноді доручення своїм підлеглим на владнання геральдичної справи. Ті йдуть «дешевим шляхом» створенння: шукають хто подешевше намалює його заміть складання герба, за звичай, що завгодно та «пускають «великий пил» в очі шефові. У виходить у шляхетної справи - нешляхетний блиск. Буває, що доручають малювати герби підлеглим художникам чи дизайнерам, бо навіщо платити гроші за такі «дрібниці комусь «сторонньому». Але створені ними каракатиці потім, за бажанням шефа важко, і навіть неможливо зареєструвати в пристойній геральдичній організації. За реєстрацію та сприяння обіцяють матеріальну підтримку та інші гаразди. Але і тут вважають, що можна розплатитися чесним словом, якого немає, та обіцянками. Подібне, наприклад, трапиляється з деякими "крутими" фірмами. Виходить мати власний герб не круто, а шляхетно, але повестися можна не шляхетно, а круто.

Серед прикладів невдалих розробок є різні, але трапляється це тооді коли малювальники видають себе за знавців. Невідомий дизайнер  виявляє простий «дальтонізм» в кольорах герба, називаючи одні кольори зовсім іншими та передираючи в Інтернеті опуси дилетантів від геральдики, що повторювали хибну « геральдичну концепцію члена УГТ Шляхового», що «вивів за межі геральдики метали».Крім того, не знаючи правил геральдики, малювальник не дуже окультурює  використані фірмові атрибути та не зробить великого герба з щитотримачами та іншими елемиентами.  На щастя при сприянні Української геральдичної колегії такі ляпсуси можна уникати. Прикладом може слугувати ТОВ "Ходак" з Черкас. 

Але такі випадки  з поганенькими гербами, на щастя, поодинокі. Розробники більшості гербів сильним світу цього на замовників ніяких образ не мають. Маємо випадки коли герби замовлялися і за кордоном, в Росії, коли потуги власних герботворців були нічого путнього створити не могли, або призводили до такого враження. Саме тому герби Президента Леоніда Кучми та екс-прем’єра Віктора Януковича розробляв сам керівник РГК (Руської геральдичної колегії) Ігор Сметанніков, а готовий продукт, іноді з пригодами на кордоні, доставлявся в Україну їх майбутнім власникам. В пресі про це створення гербів писали вже кілька разів, чомусь акцентуючи увагу на тому, що нинішні перші особи в України ще не мають гербів.  Невже натяк на стан їх шляхетності?