Міський устрій на магдебурському праві одержує початок свого розвитку на українських землях ще в галицько-волинську добу, а остаточно викристалізовується в добу литовсько-польську. Слід зазначити, що вже саме німецьке муніципіальне право мало доволі багато спільних рис з місцевим українським (руським) правом, будучи ж перенесеним на суто український грунт, воно в значній мірі модифікувалося, так що, врешті-решт, в XIV – XVII ст. під назвою "магдебурзьке право” витворився своєрідний синтез із справді німецького права і права руського ²³³.

Магдебурзьке право українських міст литовсько-польської доби це вже не німецьке муніціпальне право, а своєрідне українське муніціпальне право, що виникло шляхом злиття і переплетення українського звичаєвого права з видозміненими та пристосованими до місцевих умов елементами різних правових систем, в тому числі німецького магдебурзького права. Міський устрій міст Речі Посполитої, що користувалися магдебурзьким правом, був магдебурзьким лише за назвою, за своєю ж суттю залишався самобутнім слов’янським. Ще більш виразніше українські риси міського устрою виступають в козацьку добу. Зумовлено це було кількома причинами: по-перше – зміною суспільно-політичних умов розвитку, по-друге – певним впливом козацького устрою на міську організацією, по-третє – тією обставиною, що абсолютна більшість міст Козацької держави або ніколи не мали жодних привілеїв, і тому їхнє самоврядування мало під собою лише фактичні, але аж ніяк не юридичні підстави, або одержали такі привілеї (як, приміром, Батурин, Гадяч, Новгород-Сіверський та ін.) лише в козацьку добу, в зв’язку з чим самоврядування цих міст практично зовсім не спиралося на юридичні норми іноземного походження. Значний вплив на міську організацію та судову практику одержали норми звичаєвого права. В багатьох містах обов’язковими до відома були місцеві статути – "Вільчури”. Характерно, що законодавчий збірник 1743 року, який підготувала правнича комісія на основі діючих на Лівобережжі юридичних норм, у 26-й главі говорить про організацію міської самоуправи на основі звичаєвого права ²³⁴.

Подібних принципів самоорганізації дотримувалися як в привілейованих (магістратських) містах, тобто тих, які мали привілеї на самоврядування від верховної влади – гетьманів, королів або царів (такі міста становили абсолютну меншість – всього їх нараховують 18: Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Погар, Мглин, Остер, Козелець, Полтава, Кролевець, Новгород-Сіверський, Почеп, Мена, Короп, Березна, Гадяч і Батурин ²³⁵, причому останні сім з названих міст здобули віповідні привілеї вже в козацьку добу), так і в непривілейованих (ратушних) містах і містечках. Формальної різниці між цими двома категоріями міських поселень не було, і магістратське і ратушне управління однаково вважалося урядом "права майдеборского”. Різниця полягала лише в тому, що магістратські міста користуючись привілеями, не несли загальних повинностей і мали право вільної безмитної торгівлі ²³⁶.

Міське самоврядування ратушних міст, яке вони здобули в ході Визвольної війни, існувало, таким чином de facto, але не було окреслене de jure. За таких умов особливо важливим стає зовнішнє оформлення міського самоврядування непривілейованих міст через різні атрибути, серед яких не останню роль відігравали міські герби. Наявність герба, яка в тогочасній суспільній свідомості дорівнювала наявності певних привілеїв, була якнайкращим засобом підкреслити власне привілейоване становище, а разом з тим право на самоврядування відповідної міської громади. З огляду на це зрозумілою стає та обставина, що вже в другій половині XVII ст. значна частина міст, які ніколи не мали жодних привілеїв і не користувалися в добу Речі Посполитої власними гербами, набуває ці герби, так би мовити явочним порядком.

За нормами магдебурського права міський герб вважався невід’ємним атрибутом міського самоврядування. Практика його використаня на міській печатці обумовлювалася цілим рядом приписів внесених в законодавчі збірники ("Статут Великого Княcтва Литовского”, "Права по которым судится малороссїйскїй народъ”), якими користувалися в повсякденній практиці магістратські та ратушні суди ²³⁷. З огляду на це міська влада непривілейованих містечок, які, так само як і привілейовані, вважалися урядами магдебурського права, не вважала за потрібне діставати додаткових санкцій на користування гербом. Таке право закономірно випливало вже з самої наявності фактичного міського самоврядування.

Такий стан речей визнавався всіма суспільними станами Козацької держави як цілком нормальний, а тому юридична сила міських печаток з зображеними на них міськими гербами ні в кого не викликала сумніву, в тому числі й у гетьманської влади. В такий спосіб наявна фактична ситуація діставала юридичне визнання, а разом з тим і санкцію верховної влади. Подібна ситуація нагадує розвиток міського герботворення в XІІІ – XV ст., коли значна частина міст витворювала собі герби за власним розсудом і лише згодом здобувала підтвердження від верховної влади на право їх використання.

Використання міських гербів у Війську Запорізькому не буде унормовано навіть на тому рівні, як це бачимо в разі з земельними гербами, для яких було затверджено порядок використання на полкових та сотенних прапорах ордером гетьмана Кирила Розумовського, а разом з тим визнано їх як певну систему. Для міських гербів не бачимо навіть таких узагальнюючих постанов. Зумовлено це було тією обставиною, що міста являли для гетьманської адміністрації дещо менший інтерес в порівнянні з козацьким станом, який складав соціальну основу тогочасної Української держави. До того ж міста мали вже цілком сформовану систему своєї організації, яка не вимагала систематичного втручання з боку центральних державних установ, а визнавалася центральною владою в тому вигляді, в якому вона існувала фактично на основі звичаєвих норм і приписів українського муніципального права.

Система міської геральдики Козацької держави почала формуватися відразу після початку Визвольної війни. Переважна більшість міських гербів козацьких часів була новотворами, і лише незначна частина міст Гетьманщини користувалася в своїй практиці старими гербами, які з’явилися в литовсько-польську добу. Приміром Лубни ²³⁸, Кролевець ²³⁹, Баришівка ²⁴⁰ та ін., залишили в ужитку на весь час існування Козацької держави свої старі печатки з латиномовними довколовими написами, а разом з тим і старі герби, в яких виразно простежується вплив річпосполитської геральдичної традиції. Деякі міста, змінивши власні печатки, залишили на них зображення гербів, які вели своє походження з попередньої доби, як приклад можна назвати герби міст Києва ²⁴¹, Стародуба ²⁴², Ніжина ²⁴³, Пирятина ²⁴⁴, Полтави ²⁴⁵, Прилук ²⁴⁶, Остра ²⁴⁷, Переяслава ²⁴⁸, Чернігова ²⁴⁹. В окремих випадках відбувалося переосмислення символіки або повна заміна старого герба (приміром, герби Мглина ²⁵⁰ та Погара ²⁵¹).

Загальна кількість відомих нам на сьогодні міських гербів, що складають комплекс міської геральдики козацької доби, дорівнює 168 (в тому числі три міських герба з теренів Слобідської України, яка не мала такої розгалуженої системи герботворення, яку бачимо на території Гетьманщини). Мілітарна символіка, як того і варто було очікувати, становить сюжетну основу більшості міських гербів. Вона присутня в 151 гербі: зображення зброї (в основному перехрещеної, що мало символізувати перемогу) маємо на 50 міських гербах, ще на семи гербах зображено оборонні споруди, 19 гербів містять в собі зображення серця (символ рицарських чеснот – шляхетності, мужності, хоробрості), як правило в супроводі тієї ж таки зброї, у 102 випадках на гербах присутні зображення хреста, півмісяця та зірок, які мають виразний зв’язок з військовою символікою ²⁵².

В окремих випадках зображення хреста в міській геральдиці має виразно архаїчний вигляд. Так, зображення хреста на деяких міських гербах тяжіє до свастикоподібних форм, що може вказувати на його солярну символіку. На гербі міста Городища Лубенського полку зображено знак у вигляді трираменного свастикоподібного хрестика з загнутими кінцями ²⁵³. На першому міському гербі Нехворощі свастика має вигляд хреста з хвилястими загнутими вліво кінцями ²⁵⁴. Аналогічний знак присутній на першому чорнухівському гербі ²⁵⁵. В свою чергу, на третьому нехворощанському гербі бачимо зображення зсунутого хреста, який створює враження руху, а разом з тим і ефект свастики ²⁵⁶.

Зображення свастики на козацьких гербах має широкі паралелі з іншими геральдичними комплексами української геральдики. Так, свастику бачимо на старих родових гербах Борейків, Гричин, Єльців, Жуковецьких, Проскур-Сущанських, Сошковичів, Ставецьких та ін. ²⁵⁷. На печатці київського райці Григорія Яцковича від 1627 року також бачимо класичне зображення свастики ²⁵⁸. Необхідно також відзначити факт неодноразового зображення хрестів в оточенні променів (приміром, герби Комишні ²⁵⁹, Яблуніва ²⁶⁰, Борзни ²⁶¹, Решетилівки ²⁶², Середини Буди ²⁶³ та ін.), що також може мати певний стосунок до солярної символіки. Цікавий варіант зображення хреста (зображення якого є одним з найархаїчніших способів умовного зображення сонця, використання якого сягає часів старожитності) присутнє на четвертій видозміні герба міста Нехворощі, на якому зображено коло з чотирма лініями, що розходяться в різні боки і утворюють в такий спосіб прямий хрест з колом всередині ²⁶⁴ (що є одним з найархаїчніших способів умовного зображення сонця).

Інший архаїчний сюжет, який знаходимо в міській геральдиці Гетьманщини XVII ст., має виразні паралелі в запорозьких паланкових гербах. На печатці міста Чигирин-Діброви від 1687 року бачимо зображення паростку ²⁶⁵, що в точності відповідає його давньому стилізованому зображенню на ритуальних та побутових предметах києво-руської доби (подвійне пагоноподібне розгалуження між яким насіння) ²⁶⁶. На чигирин-дібровському гербі паросток як символ життя і відродження супроводжує зображення військового поховання (могила під хрестом).

Даний, дуалістичний за своїм смисловим наповненням, сюжет, в якому поєднані символи життя і смерті, вічності (безсмертя) і кінечності земного життя, відображає прадавній культ воїна, який існував на землях Північного Причорномор’я принаймні від часів індо-європейської мовної спільноти ²⁶⁷, і рудиментарні залишки якого збереглися до козацьких часів. Варто зазначити, що символ військового поховання (могили) був доволі поширеним сюжетом в козацькому герботворенні. Як правило, зображення могили бачимо в супроводі козацької зброї (міські герби Ромнів) ²⁶⁸, символів вічності (герб Роменської сотні ²⁶⁹) або хреста (герби Горошинської ²⁷⁰, Снітинської ²⁷¹, Чигирин-Дібровської ²⁷² сотень та міст Веприка ²⁷³ і Седніва ²⁷⁴). На гербі Сенчанської сотні могилу супроводжує зображення сокола ²⁷⁵.

Зовнішнє оформлення міських гербів Гетманщини також характеризується певними особливостями, а саме широким використанням позащитових елементів повного герба, які присутні в половині всіх міських гербів козацької доби (у 84 випадках зі 168) ²⁷⁶. Нічого подібного не зустрічаємо в жодній іншій геральдичній системі. Для порівняння можемо взяти міську геральдику сусідніх країн. Так, в польській міській геральдиці кількість використання позащитових елементів дорівнює 8% ²⁷⁷, в білоруській ²⁷⁸ та угорській – 20% ²⁷⁹, чеській – 15% ²⁸⁰.

Наявність в міському герботворенні Війська Запорозького великої кількості повних гербів пов’язана в першу чергу з функціональним значенням міських гербів як зовнішніх атрибутів міського самоврядування, за допомогою яких відбувалася соціальна ідентифікація міщанства як привілейованої верстви суспільства. Останнє сприймало герб як символ привілейованості. Тому вже саме використання герба було певною декларацією, претензією на високий соціальний статус.

Закономірно, що міста використовуючи власні герби, скажімо на міських печатках, намагалися надати їм максимально "геральдичного” вигляду. Звідси й широке використання позащитових елементів повного герба. Більше того, в міських гербах Гетьманщини, так само як і в родових і земельних, не раз бачимо домінування форми над змістом, коли зовнішньому оформленню приділяється головна увага, в той час як символіка зображених в щиті фігур часто є доволі невиразною (скажімо, непоодиноким випадком є використання в якості міського герба сиглу чи вензеля) ²⁸¹.

В міській геральдиці Гетьманщини геральдичній стилізації підлягали всі без винятку складові елементи герба. Так, якщо взяти зображення щитів, то впадає у вічі та обставина, що в більшості випадків вони мають форму так званих геральдичних щитів, і лише деякі оздоблено картушами або наближенними до картушних форм візерунками. Викликає подив, що в епоху бароко, яке було пануючим стилем в тогочасному українському мистецтві та геральдиці, барокові форми щитів в міських гербах складають меншість. При тому вони присутні в основному в гербах великих міст, в той час як сотенні містечка використовували здебільшого щити простих геральдичних форм.

В козацьку добу, коли не існувало чітких соціальних меж, а окремі суспільні групи вели наполегливу боротьбу за власний привілейований статус, роль герба, як соціально-правового інституту, була в першу чергу соціально-ідентифікуючою. В подібній ситуації мистецькі форми могли відігравати лише підпорядковану допоміжну роль, а не бути самоціллю. В зв’язку з цим варто наголосити на тому, що соціально-ідентифікуюче призначення герба, необхідність репрезентувати привілейований статус відповідного міста, диктували, до певної міри, як лаконічність змісту, так і специфічність форми козацьких гербів. Разом з тим, об’єктивно зумовлена лаконічність змісту і форми справила вирішальний вплив на формування одноцільної символічно-знакової системи козацької геральдики, а також на витвореня спеціальних прийомів композіційного вирішення зовнішнього вигляду козацьких гербів.

Олег Однороженко