Проект Кабінету міністрів України

Для будь-якої держави її найголовніші символи — герб, прапор, гімн — є підтвердженням завершення тривалого, а подеколи й багатовікового, процесу державотворення, реалізації її народом права на самовизначення, набуття державного суверенітету, ознаками міжнародного визнання. Тому із затвердженням державних символів новостворені держави, на відміну від України, не зволікали.

Хай там як, але втішимося тим, що наразі — на дев’ятнадцятому році незалежності — маємо, нарешті, два зареєстровані законопроекти, рішення щодо яких має ухвалити Верховна Рада України.

Отже, 2009 року два суб’єкти права законодавчої ініціативи — народні депутати та Кабінет міністрів України — подали до Верховної Ради України законопроекти про великий Державний Герб України (№ 5118 від 10.09.2009 та № 5118-1 від 18.09.2009 відповідно).

Не висловив своєї позиції щодо цього ані в 2009 році, ані в попередні роки своєї каденції третій, за Конституцією, суб’єкт цього права — президент України. Достеменно невідомо, якою мірою законодавчим затвердженням державних символів переймався «державник» Віктор Ющенко і чи відносить він це до того, що «не встиг зробити за минулі п’ять років» (виступ в ефірі «Інтера» 21.02.2010), проте є фактом, що попередникові В.Ющенка — президентові України Л.Кучмі проект закону України «Про державні символи України», схвалений Мін’юстом, було подано на розгляд іще в середині 2004 року. Той проект потребував чималих змін, через що до Верховної Ради не потрапив. Часу на його доопрацювання (більш як п’ять років!) було достатньо, проте пан Ющенко відповідної роботи не ініціював, хоча в 1999 році в числі інших був відзначений державною премією за цикл праць зі спеціальних історичних дисциплін, серед яких геральдика — наука про герби — посідає не останнє місце.

Не оцінюючи запропонованих варіантів великого Державного герба як витворів художників-геральдистів і не коментуючи законопроектів детально, викладемо далі, базуючись на положеннях теоретичної та ужиткової геральдики, два принципові зауваження загального плану.

Перше: щодо типу зображення.

Проаналізувавши зображення державних гербів, що їх у наш час використовують держави світу, герби можна віднести до двох типів:

а) із застосуванням геральдичного щита будь-якої форми:

— з певним зображенням на ньому (Німеччина, Російська Федерація та ін.);

— із зовнішнім оздобленням (Греція, Естонія);

— зі щитотримачами та іншими геральдичними знаками (Велика Британія, Швеція);

б) у вигляді герба-емблеми, тобто фігурно-предметної композиції, в якій щит — традиційно основний геральдичний елемент герба — відсутній (Італія, Франція).

Один тип не має якихось переваг перед іншим. Кожен з них є рівною мірою прийнятним і для держави Україна: і запропонований Кабінетом міністрів (щит зі щитотримачами), і народними депутатами (у вигляді емблеми).

Держави світу використовують для гербів щити різних типів. Зокрема щит на гербі Російської імперії, а нині — і на гербі Російської Федерації має назву французького геральдичного. Однак сама Французька Республіка має державний герб у вигляді емблеми. Так само і в Італійській Республіці: після того як у червні 1946 року король Умберто II і його син Вітторіо Емануеле зреклися престолу, було розроблено емблему, що править за державний герб, у якій щит відсутній. Англіканська церква, як відомо, не підпорядковується Папі Римському, проте для герба Ватикану було обрано, хоч як дивно, англійський геральдичний щит. Для малого Державного Герба України геральдичний щит — прямий п’ятикутний із двома заокругленими нижніми кутами — вдалий вибір, форма щита гарно пасує формі тризуба.

Друге: щодо запровадження великого і малого гербів.

Метою законопроектів є імплементація норми статті 20 Конституції України, в якій згадуються великий Державний Герб України і малий. Однак наявність припису про два герби — підстава формальна.

Суть питання в іншому: навіщо державі Україна два герби? Чому не один, як в абсолютної більшості держав? Скажімо, в Данському Королівстві два герби. Але це виправдовується тим, що великий використовує королівська сім’я, а малий — усі інші. А у Великій Британії один герб — королівський (не державний) — задовольняє всі потреби.

Якою є мета ініціаторів запровадження великого герба України? Кому кількістю гербів держава Україна має показати свою відмінність («зверхність»?) від інших? Або, запитаємо по-іншому: чиї та які «амбіційні» наміри, на думку авторів Конституції України, диктують Україні необхідність мати два герби, в той час як світові «важковаговики» — США, Російська Федерація, Китай, Індія та інші держави — задовольняються одним державним гербом?

У Російській Федерації — один герб (двоголовий орел на щиті). А великий і середній герби, що свого часу використовувалися в Російській імперії, залишилися фактом історії. Коли в Україні за часів УНР було затверджено два герби (що відрізнялися один від одного лише малюнком стилізованого рослинного орнаменту), то це було скоріше не реальною необхідністю, а відгомоном існування кількох гербів в імперії Романових.

Норма про два герби з’явилася в Конституції України, яка ухвалювалася дещо поспіхом (за одну «конституційну ніч»), через що містить прикрі помилки. Зокрема і статтю 20 викладено так, що з неї випливає існування трьох гербів: Державного Герба України, великого Державного Герба України, малого Державного Герба України. Крім того, «батьки Конституції» виписали четверту частину цієї статті так, що вона виявилася хибною з огляду на положення теоретичної геральдики. Тризуб справді є знаком Княжої Держави Володимира Великого, але сам по собі він не є малим Державним Гербом України. Тризуб, як об’єкт геральдики, є геральдичною емблемою. Герб — це коли емблему розміщено на щиті певної форми і певного кольору. Отже, малий Державний Герб України — тризуб на щиті.

Видається, що Україна, за відсутності мотивування мати два герби, повинна запровадити, за прикладом переважної більшості держав світу, один герб.

Тепер звернімося до законопроектів.

Проект Кабінету міністрів України породжує такі принципові зауваження.

Відповідно до канонів геральдики, щитотримачі — це пара фігур, розташованих симетрично справа і зліва від щита. Запропонована пара — лев (звір) і запорожець (людина) — викликає подив. Адже і в Європі, і в Африці, і в Океанії, в гербах усіх держав щитотримачі — це пара або людських фігур, або представників світу тварин (крім традиційних зображень лева, леопарда та орла, зустрічаємо й зображення інших птахів, тигра, оленя, риб, а на гербі держави Соломонові Острови — навіть акули й крокодила; а також фантастичних істот: грифона, однорога тощо). Єдиний виняток, де людську істоту зображено поряд із тваринами, — це герб Ісландії, затверджений 1944 року. На ньому бачимо чотири постаті духів-охоронців — персонажів ісландського епосу: велетня, бика, орла і дракона. Вони розміщені з боків, за і над щитом і щитотримачами можуть вважатися умовно, оскільки орла і дракона розташовано над щитом на місці намету, а велетень спирається на щит — тобто щит є тримачем велетня, а не навпаки.

На гербі запропоновано зобразити корону. Україна, як демократична держава з президентом — главою держави, навряд чи потребує у своєму гербі символу, що вказував би на родову спадкоємність. Тому королівська, великокняжа чи будь-яка інша корона є абсолютно алогічною. У Франції самих тільки королів на ім’я Людовік було вісімнадцять, проте на державному гербі Французької Республіки корона відсутня. Російська Федерація, поновивши на своєму гербі імперські корони, слушно відкинуті Тимчасовим урядом у 1917 році, створила прецедент, який можна зрозуміти з огляду на те, що імперський світогляд був і є притаманним цій державі. Але такий прецедент навряд чи вартий наслідування.

Пропозиція розміщувати великий Державний Герб України в дні державних свят на житлових будинках, переважна більшість яких не перебуває в державній власності, видається позбавленою сенсу. Цілком достатньо буде й державного прапора.

Що стосується проекту народних депутатів України, то найбільше застереження викликає увінчання тризуба хрестом. Хоча хрест відсутній у гербі Ватикану — теократичної монархії, він є в гербах деяких європейських держав (Греції, Швейцарії), а на гербах Угорщини та Словаччини бачимо навіть патріарший хрест. Проте наявність хреста в гербі України викликає заперечення через те, що хрест на державному символі України може тлумачитися як прояв переваги однієї релігії над іншими, що суперечитиме статтям 35 (церква в Україні відокремлена від держави, свобода сповідувати будь-яку релігію) та 24 (не може бути привілеїв за ознаками релігійних переконань) Конституції України. Крім того, приєднання хреста до знака Княжої Держави Володимира Великого перетворює його на дещо інший знак.

Запропонований девіз «З нами Бог і Україна» начебто рівною мірою сприйматимуть віруючі трьох найпоширеніших в Україні монотеїстичних релігій: християнства, ісламу, юдаїзму. Однак девізу бракує логіки. Він є коректним для українців діаспори. Для громадян України кращим був би девіз: «З нами Бог, ми з Україною» — не відсторонена констатація, а патріотичний заклик. Зазначимо як факт, що девіз «С нами Бог» до великого герба Російської імперії було введено за правління імператора Миколи І.

Шаблю на зображенні необхідно розмістити так, щоб лезо було обернене не долі, а вгору. На міжнародному рівні визнано і втілено в сотнях знаків нагород, емблем тощо: мечі лезами вгору — це мечі військові, мечі слави, а мечі лезами долі — це мечі правоохоронні, мечі покарання (останнього коректно дотримано і в нас — на емблемах прокуратури, інших правоохоронних органів).

Насамкінець зазначимо, що за державними символами важко вбачати інтереси будь-якої партії (це промовисто засвідчує і той факт, що народні депутати, які подали проект, представляють три фракції нашого парламенту). Державні символи навряд чи можна використовувати заради отримання зиску в комерційних цілях. Вони стосуються всіх громадян нашої держави. Вибір символів заслуговує уваги не лише парламентарів, а й широкого загалу. Саме це і є метою публікації — привернути увагу до проблеми, доки рішення ще не ухвалено.