Геральдикою в Україні на державному рівні займаються не дуже серйозно. Ще за Президента Кучми був один Указ, що носив багато загальних слів і мав мала конкретики.

Ще п'ятнадцять років тому, коли в Україні було мало партій, а геральдисти, як і годиться українцям ще не пересварилися, один з киян, що був ближче всіх до верхів, запитав: «А як робота буде в геральдиці і треба буде др. Києва переїхати, ти це зробиш?» Відповідь була: « Без роздумів!». Але спливав час і ми як і раніше варилися з своїми гербами самі по собі, і мене тай інших до Києва ніхто не покликав. За цей час створили тисячі пристойних гербів, хоча серед них принаймні п’ята частина відверта «халтура». Причини відомі: брак досвіду, дилетантство, відсутність знань у творців, відсутність системності при розробках та чвари між різними угрупуваннями, що сперечаються один з одним про рівень власної фаховості.

Спливав час, і в 1999 році Україна вдруге обрала Леоніда Кучму Президентом. В цей час Леонід Данилович вирішив допустити до себе прилив нових сил. Оголосили конкурс на посади в його адміністрації. Молоді і запальні направили папери та поїхали на співбесіди. Один розчарований земляк, повернувшись з Києва, розповів, що у відділі нагород АП була вакансія фахівця з геральдики… на яку не претендувала жодна особа. Чому так? Не лише тому, що не знали, не лише тому, що не душе були закохані в Президента. Посада «куца і невиразна», від всіх залежна, а фахівець у тому кріслі, мабуть, нічого не вирішував. Про державну геральдичну структуру те ж не думали мабуть… І здається воно стало для всіх нас навіть на краще, бо геральдика від цього не постраждала! Немає користі від обласних геральдичних комісій, де називають себе фахівцями навіть ті, хто книжок з цього предмету в очі не бачив. Держава від цього дійсно і беззаперечно поки що не постраждала.

Нещодавно всіх оповістили про чергову спробу через конкурс створити великий державний герб України. Такі конкурси були і раніше, були лауреати, яких «винагородили грішми» і закінчилися вони нічим. А слово конкурс нагадує всім горезвісний та набивший оскомину аналог - тендер. Подібне вже було, це вже всі майже бачили, хто хотів. А чи є в Україні проблема великого державного герба проблемою. Відповідь подвійна: і так і ні. Так - тому що його не створили, створювати практично немає кому, а якщо і є, то це роками «вдало» не дають робити. Ні – тому, що герб є, хоча і малий і законодавчо визначена «невизначеність» з великим гербом. Це треба було так «вивернутись», щоб написати в Конституції України про відсутність великого герба, але «білими нитками виписати», яким він повинен бути… А головне у світі є держави не лише з «не дуже геральдичними гербами», але і з хорошими і малими. І ніхто там не переймається відсутністю великого.

Дивують і гроші запропоновані на виплату «переможцю». Розмір премії потрійно смішний… Не дуже малий і зовсім невеличкий. За 12 000 гривень у далекому від нас острівному з’єднаному королівстві не створять, і не виготовлять герба навіть пересічному громадянинові, який беззаперечно, в незалежності від свого соціального походження має право його мати за власним бажанням. Там, як розповіли російські колеги, сума дорівнює 7 000 фунтів, в незалежності від вашого рангу. Бажаєте щось особливіше чи дорожче, то платіть за власний герб більше… Тому дуже дивує і африкансько-косовський (через конкурс серед незрозумілих осіб) підхід до створення великого державного герба і копійчана ціна визначена за створення державної регалії.

Трапилося кілька років тому зустрітися з особою з шизофренічно-жвавим ставленням до державного герба. Людина складала проекти надсилала їх до Києва, і отримувала, не зрозумілі для неї, відмови, нервувала з цього і просила поради. Побачивши витвори, я висловив своє відверте ставлення до них, а щоб переконати опонента в своїй правоті та неупередженості, дав на пару тижнів кілька книжок з теоретичної геральдики та підручник по їх складанню. Чоловік здається їх уважно прочитав, але з правилами геральдики…не погодився.

Пригадавши ту, звичайну, але трохи сумну історію, у себе і інших запитую: «Над ким сміємося? Зрозуміло, що над самими ж собою.» Згадавши того чоловіка, мені чомусь здалося, що більшим і недоречним жартом було б лише доручити створювати великий державний герб першому комуністові України Петрові Миколайовичу Симоненку.