Чергова геральдична оманка - Мої статті - Каталог статей

На Кіровоградщині знову видали книгу з регіональної символіки «Символіка Кіровоградщини». На жаль, і нове видання не уникло прикрих помилок своїх попередників. Саме ці недосконалості фахового характеру недоречно нівелюють якість гарно виконаного в поліграфічному плані видання.

На презентації перед представниками ЗМІ солодко лилися потоки відвертої брехні про успіхи кіровоградських геральдистів. Для нефахівців почуте чистий мед, але істина далека від почутого. Місцеві «фахівці» оголосили себе у трійці лідерів України, разом з Львівщиною та Рівненщиною, але чомусь забули про Київщину, де в окремих районах символіку має навіть кожна сільська рада. Та воно і зрозуміло, сам себе не похвалиш, то і ордена не дадуть. Така необізнаність у тому, що і де розроблено колегами, і навіть у своїй області.

Серед кількох десятків гербів презентованих у виданні відсутні майже півтора десятка офіційних затверджених гербів міст та селищ, сіл та гербів попередників, які автори гербів… спромоглися під адміністративним тиском замінити своїми. А щоб видання не втратило у обсязі, то його доповнили десятком гарних картинок своїх і запозичених які назвали «рекомендованими проектами».

Серед гербів, що потрапили у немилість герби міст і селищ Помічної, Гайворона, Новомиргорода, Новоукраїнки, Голованівська, і герби попередники сучасних гербів Олександрії, Долинської та Знам’янки і ще цілої низки сіл. Книга має істотні хиби теоретичної частини, де описи зроблені не за канонами геральдики, а вільно по-вуличному. Деякі вади та вільності помітили навіть не фахівці, а журналісти, про що вже довелося читати в місцевій газеті «Справедливість». Такі методи укладання книги, що мала стати певною збіркою місцевої символіки області, та її друку на «підювілейні» державні кошти без сумніву лягають на сумління авторів упорядників, які «співають пісню про себе. Складається враження, що це робиться з метою у такий спосіб зачепитися в історії початку XXI століття. Ну, що ж метод гарний і майже безпрограшний, але не дуже шляхетний.

Окремо дивує, підмічена, і іншими «концепція горботворення» авторів книги та більшості гербів добродіїв Кривенка та Шляхового, коли в якості гербів сіл пропонуються вже існуючі герби міст-тесок з інших країн. Вони, за їх замислом, потрапили в поле зору через привнесену в Україну у далекому XVIII столітті колонізаторами чужинську топоніміку. Герби міст Сербії, Македонії, Угорщини та інших намагаються ввести у сучасний український геральдичний вжиток, забуваючи чомусь про первинні українські топоніми сіл та в розріз новим існуючим.